Руслан Пахомі

Актор, а нині військовослужбовець Ізмаїльського загону, Руслан Пахомі досить юний, проте, вже пройшов цікавий життєвий шлях. Він вчився, працював, служив строкову службу, знявся в кіно та знову служить, але вже за мобілізацією. Про це розповідає Ізмаїльський прикордонний загін, передає Бессарабія.UA.

Народився він в одному з сіл Одеської області. Після 9 класу вступає до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту та навчається за фахом «Кухар. Кондитер. Офіціант». По його закінченню не полишає Козятин, а починає працювати у місцевому кафе барменом. Потім юнака призивають служити строкову службу в підрозділ ЗСУ, що на Волині. Після служби Руслан повертається працювати в рідне кафе в Козятин. Туди часто на каву заходила вчителька української мови та літератури. Дізнавшись, що юнак має талан до написання віршів та малювання запропонувала йому у вільний час ходити в місцеву театральну трупу, а той погодився. Там працювали більш дорослі та досвідчені актори, деякі з них знялись вже не в одному фільмі. Хлопцю сподобався творчий колектив, бо він був дружній, а люди у ньому — щирими та відвертими. Якось приїхала знімальна група серіалу «Кріпосна» і запропонувала козятинським театралам знятися у ролях та масовці в 4 сезоні. Дорослі наприклад виконували ролі провідників старовинного потягу, а діти – місцевими злодюжками. Для міста зйомка фільму була справжня подія. На самому вокзалі зробили антураж. В день зйомок Руслан відпросився з роботи, щоб зіграти хоч якусь роль. Прийшовши туди, побачив, що вся театральна трупа була вже задіяна, а він запізнився. Молодий актор вже змирився з тим, що не зіграє роль, аж раптом його запрошує один з гримерів та пропонує зіграти барона. Його одягнули в костюм, загримували та дали тростину. Загалом юнак зіграв у трьох сценах – коли злодюжки чистили барону взуття, а він читав газету, у спілкуванні з головним героєм у натовпі та у мітингу, де він викрикував гасла.

З повномасштабним вторгненням російської федерації Руслана записали в сільську самооборону. Зрозумівши, що від нього там нема значної користі для держави, подався у районний центр комплектування. Таке рішення він прийняв для себе, бо усвідомив, що треба захищати своїх батьків, сестер та брата. Хлопець каже, що прихід окупанта для кожної родини це горе, бо він руйнує домівки та краде все, що було нажите роками.

Так його призивають до Подільського загону, де він служив на кордоні з невизнаною ПМР та вже через тиждень він розпочинає служити в Ізмаїльському загоні.