П’ятнадцятирічна Ангеліна Ільчук через війну разом із сім’єю переїхала зі столиці України до провінційного Болграда, не відмовившись від дитячої мрії стати артисткою цирку. Дівчина швидко знайшла заняття до душі та продовжила тренування, щоб вступити до Академії естрадного та циркового мистецтв. Повідомляє Бессарабія.UA.
Для творчості нема різниці столиця чи провінція
Сьомого березня 2022 року Ангеліна з батьками винайняли квартиру в місті Болград. Дівчинка через емоції не схотіла розповідати про те, що довелося їй пережити у перші тижні війни і як вона дісталася до Болграда, а зосередилася на своєму житті вже на новому місці. Родина Ільчук творча та дружня, мати Світлана в минулому була артисткою цирку, корінна киянка, спеціаліст з управління закладами культури, батько — професійний масажист. Однак, попри різницю між мегаполісом та провінцією, столичній родині сподобалося у Болграді.
«Мама дуже швидко, місяця через три, вже тут, у Болграді, розпочала свою творчу діяльність. Вона відкрила студію «Флай-йога» і набрала дітей, я теж почала займатися під її керівництвом», — розповідає нам дівчина.
Ангеліна з дитинства марила цирком, і ніким іншим себе не бачить, як артисткою цирку. Вона сумлінно тренується, вчиться жонглювати різними предметами, на цей час — чотирма, ціль опанувати п’ять. Крім того, тренує гімнастичні та акробатичні трюки на підвісних гамаках та кільцях.
«Тільки жонглювання мені було мало. Я дізналася про чудовий колектив «Натхнення» та записалася до нього (Зразковий ансамбль танцю «Натхнення», керівник Вікторія Алавацька, при КЗ «Центр культури та дозвілля» м. Болград – прим. ред.). Згодом я дізналася і про театральну студію «ОнгЪл», і туди теж пішла», — розповідає Ангеліна.
На цей час дівчина не віддає перевагу конкретному виду мистецтва, їй просто подобається брати участь у творчих процесах, виходити на сцену, радіти оплескам публіки. Що стосується навчання, бо нашій героїні тільки 15 і вона повинна відвідувати школу, то дівчинка вчиться дистанційно у рідній для себе київській школі № 228.
«Мені дуже подобається Болград. Звичайно, є різниця між Києвом і Болградом, але сказати, що я страждаю через переїзд, то – ні. Я сумую за своєю тіткою, двоюрідними братом та сестрою. Я тут теж знайшла заняття, хороших друзів, з якими проводжу час та займаюся творчістю. Мені тут подобається. Хоча раніше моє життя було більш динамічним, до війни я відвідувала фестивалі у різних країнах — Германії, Польщі, Румунії та ін.», — розмірковує про вимушений переїзд юна артистка.
Постійна зайнятість – як засіб відволіктися
Враховуючи юний вік співрозмовниці, її зайнятість — відвідування кружків, навчання в школі, яке ніхто не скасовував, постає питання, як їй це вдається, звідки енергія?
«Я завжди була зайнята, скільки себе пам’ятаю — звикла. Війна залишає відбиток на кожному, на мені та інших підлітках також. Єдине, що допомагає, – робити щось корисне для себе та інших. Наприклад, як я — займаюся творчістю, це мені допомагає, я зростаю. Війна закінчиться, я буду готова до повноцінного життя», — із захопленням говорить дівчина.
На думку нашої співрозмовниці, людина повинна мати ціль незалежно від віку. Треба постійно та наполегливо йти до мети. І вона знає, про що говорить.
«Мені, коли я вже завершу навчання у цирковій академії, дуже хотілось би бути режисером та самій ставити видовищні шоу й циркові вистави. Нині я експериментую та іноді сама собі вигадую номери для театралізованих вистав «Флай-йоги». Це мене дуже надихає та змушує вдвічі більше тренуватися, щоб все було бездоганно», — розповідає Ангеліна.
Цирк – найяскравіший спогад з дитинства
Дівчина багато розповідала про цей вид мистецтва, про артистів київського цирку, своїх кумирів, поділившись з нами яскравим спогадом дитинства.
«Коли мені було чотири роки, я дуже сильно захворіла. У мене була висока температура, сильно боліла голова та стріляло у вусі, як скажена годинами ревіла. Мама ніяк не могла мене заспокоїти. І от тоді вона дістала із шафи різнокольорові капелюхи й почала ними жонглювати.
О! Для мене це був вибух! Мене захопили ці капелюхи, ці рухи – біль наче рукою зняло. Саме з того моменту я стала марити цирком та говорити тільки про нього. Через рік мама відвела мене туди, де навчають жонглювати – до циркової студії», — із захопленням згадує Ангеліна.
Мати Світлана привела маленьку дівчину до циркової студії, де колись навчалася сама, і з того моменту у її доньки з’явилася мрія, до якої вона іде поступово, крок за кроком. Навіть війна та переїзд в інший бік країни не змогли зіштовхнути її з цього шляху.
