оперція Зміїний

30 червня після вогневих ударів українськими ракетними та артилерійськими підрозділами по о.Зміїний російські військові залишили острів. У Росії назвали виведення військ зі Зміїного «жестом доброї волі».

Як росіян підвели до цього «жесту» українські військові, в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповів офіцер ЗСУ Мирослав Гай.

Тиждень тому наші війська звільнили острів Зміїний від росіян. І ми побачили відео, де ви говорите: «по російських окупантах на острові Зміїний – вогонь!» Можете розповісти більше про цю операцію, в якій ви безпосередньо брали участь?

Все дуже просто. Командуванням Збройних сил України була проведена операція по демілітаризації і звільненню від російських окупантів острова Зміїний. Було залучено багато родів військ, різних підрозділів. Зокрема, був залучений розрахунок САУ «Богдана» — єдиний екземпляр український, 155 міліметрів першої окремої бригади спеціального призначення. Я в складі цієї зведеної групи брав участь в організації доставляння й організації бойової роботи. 

Так сталось, що острів Зміїний росіяни прикривали потужними зенітно-ракетними комплексами. Їх складно було дістати авіацією чи ракетами. Тому було прийнято рішення застосувати ствольну артилерію, якій не можна протидіяти зенітно-ракетними комплексами.

Операція була дуже хитра з нашого боку, дуже продумана і розумна. Річ у тім, що острів розміщений від берега на відстані 36-40 кілометрів, дивлячись з якої точки. І ми розрахували, як дістати окупанта нашою САУ «Богдана». Ще були залучені французькі САУ «CAESAR», але перші найбільші ураження спромоглась зробити САУ «Богдана» саме шляхом потужного боєприпасу, який вона має.

У день, коли її застосували, було спалено «Панцир С-1», а також склад боєприпасів та радіолокаційну систему. Це дало змогу вже діяти на ураження росіян на острові іншими засобами.

З того, що було, я зрозуміла, що там також застосовували байрактари та авіацію.

Байрактар застосовували для спостереження за островом та розвідки, а авіація дійсно була залучена. Це була багатошарова операція.

І наскільки я знаю, ця операція тривала не один тиждень.

Так, вона тривала два тижні.

Як в цей час поводили себе росіяни? Мені розповідали, вони навіть не зрозуміли, звідки їх обстрілювали?

Вони в якийсь момент це насправді зрозуміли, вони теж проводили розвідку. Вони намагались уразити авіацією підрозділи, які виконували завдання. Але в них це не дуже вийшло, бо вони боялись заходити в зони нашого ППО.

Як ви оцінюєте їхній сьогоднішній ( розмовляємо 7 липня, — ред.) удар по острову? Для них було настільки принципово знищити там український прапор?

Для них це дійсно важливо. Бо ця операція була важлива не лише тим, що ми позбавили росіян в цій акваторії контролю над повітрям. Так само і крейсер «Москва» прикривав угруповання російських військ, російських кораблів. Після знищення «Москви» у росіян була проблема з контролем за повітрям, тому вони тримались за острів Зміїний і розмістили там кілька видів зенітно-ракетних комплексів і протиповітряної оборони. Це і Панцирі, й ТОР. Тому з воєнної точки зору це була важлива операція, яка дозволяє нам зменшити зону впливу в Чорному морі. 

Але ця операція також мала важливе інформаційне і політичне значення. У росіян це викликало великий резонанс і було сприйнято як чергова поразка, зокрема і президента Путіна. Це викликало шалену критику керівництва.

А як же жест доброї волі, не повірили?

Та ні. Росіяни були змушені тікати з острова так швидко, що позалишали деяке озброєння. І, не маючи змоги його забрати, вони вирішили завдати ударів авіацією по острову, щоб українські ЗСУ не отримали зразки техніки, зокрема системи радіоелектронної боротьби і розвідки.

Як ви думаєте, перед відходом вони замінували острів?

Акваторія і так замінова. Але така кількість ударів була завдана по острову – і нами, і росіянами – що, думаю, що частина острова була розмінована через вибухи. (7 липня до острова Зміїний на підводних носіях підійшли бойові плавці ССО, які за допомогою спецобладнання обстежили прибережну зону на наявність протичовнових та протидесантних мін. Потім на острів висадились інженери. І власне після цього росіяни завдали удару, – ред.)

А що відбувається з самою акваторією? Ми періодично читаємо про міни, які запливають до Туреччини чи Болгарії, але я також бачила ваш пост про знищених дельфінів. І наскільки море буде небезпечним найближчими роками.

Дивіться, сама акваторія й узбережжя заміновані. Ми бачили, що відбувались підриви цивільних в Маріуполі, нещодавно в Одесі був підрив чоловіка, який пішов збирати рапан. Сама по собі територія України – не лише акваторія моря – ще тривалий час потребуватиме розмінування і роботи інженерних підрозділів. Треба буде ліквідовувати боєприпаси, розміновувати мінні поля, бо росіяни часто мінують забороненими методами – вони використовують для цього системи реактивного залпового вогню і хаотично мінують забороненими мінами  цілі поля.

Ви постійно перебували на одеському напрямку чи вас туди перемістили?

На час виконання бойового завдання, поставленого командуванням, я перемістився в Одеську область.

А до того де були?

В різних місцях – і на Київщині, і на сході, на Криворізько-Запорізькому напрямку. Переміщення відбувається відповідно до завдань, які ставить командування.

Повернімось до початку війни. Чи чекали ви повномасштабної війни?

Я чекав. Я був упевнений, що відбудеться наступ. І в цьому був переконаний і голова Асоціації оборонних підприємств Сергій Пашинський. Ми готувались до цього.

Яким чином?

За два місяці до цього ми на базі КБ «Луч» і підрозділів ТРО почали готувати розрахунки ПТРК «Стугна». Ми розуміли, де будуть небезпечні напрямки, і готували групи ветеранів, які з 24 числа, з моменту влучання першої ракети, діяли злагоджено і вийшли на підтримку 82 бригади і на ті напрямки, де росіяни почали наступати. 25 лютого у нас уже були перші загиблі, а 26 лютого ми, розуміючи загрози, частково евакуювали майно КБ «Луч».

Це з Києва?

Частково з Києва, частково з Малина. І передали в десантно-штурмові війська. А згодом почали формувати підрозділи для протидії агресору. В результаті це переросло у створення цілої бригади. 

Я спілкувалась із багатьма сьогоднішніми учасниками бойових дій і було цікаво спостерігати, як вони поступово приходили до усвідомлення брати зброю. Ви починали як волонтер у 2014…

Чому ж, я після Майдану пішов у добровольчий підрозділ Національної гвардії, потім закінчив Сухопутну академію, виконував волонтерську роботу  і паралельно пішов у резерв ЗСУ. Щороку проходив перенавчання і став навіть заступником керівника ради резервістів України. І займався навіть внесенням змін до законодавства щодо проходження служби в резерві.

Оскільки вже ми заговорили про зміни до законодавства, яке враження на вас справив скандал чи навіть не знаю, як це назвати, навколо скасування порядку отримання дозволів на пересування?

Я не критикую військово-політичне керівництво, бо я військовий, я розумію свій обов’язок і не моя задача влазити в скандали та якісь сумнівні інформаційні теми, які можуть принести шкоду Україні.

Від себе скажу, що Генеральний штаб діяв відповідно до норм законодавства. Більше того, якщо ви відкриєте будь-який військовий квиток чи офіцерське посвідчення, там є пам’ятка, де чітко записано, що під час воєнного часу військовозобов’язані та резервісти не мають права покидати територію центру свого проживання без дозволу військкомату. Що це означає? Ми маємо бути в курсі наших мобілізаційних спроможностей, військкомати і керівництво країни мають розуміти, яка кількість людей готова стати до зброї і піти воювати, кого можна готувати і з кого готувати резерви.

Тому для мене цей скандал досить штучний, але це правильне рішення. Можливо, воно мало бути в іншій формі. Але якщо ви проходили строкову служби чи навчались в університетах, то ви прекрасно знаєте, що якщо ти переїжджаєш, то ти маєш стати на облік. Якщо ідеш навчатись у виш, то інститут окремо повідомляє військкомат, що ви зараз  на навчанні. А після закінчення навчання ви маєте прибути до військкомату і повідомити про те, що ваше навчання закінчилось. І що на вас як на бойову одиницю країна може розраховувати. І мене дивує, що під час війни ми маємо такі елементарні речі обговорювати.

Мені здалось, коли я читала цю дискусію, що частина суспільства вже настільки заспокоїлась, що вирішила, в нас достатньо військових і що її військовий обов’язок вже не торкнеться.

Дивіться, бригади і підрозділи зазнаЮть втрат, перебувають у боях – когось поранено, когось убито – нам потрібно поповнювати наші сили, якщо ми хочемо перемогти. Це можна робити лише за рахунок мобілізаційного резерву. До цього резерву належать громадяни, які ходять по вулиці. І не треба думати, що тебе війна не зачепить. Зачепить – так чи інакше. Чи то під виглядом обстрілів, чи окупації. А якщо ми не хочемо окупації, ми маємо брати до рук зброю – іти в Нацгвардію, в поліцію, в будь-які інші силові підрозділи і захищатись. І стати на захист країни. Навіть якщо морально не готовий. Нічого – навчать. У нас велика кількість людей, які були мобілізовані, навіть не добровільно, які до цього не займались воєнною справою. Часто це люди різних професій, які нічого спільного не мали з військовою тематикою. Подивіться, скільки музикантів, художників, айтішників, професорів беруть участь у захисті Батьківщини. Не всі вони йшли добровольцями. Але головна їхня звитяга, що вони не ухилились від служби у Збройних силах України, коли їх призвали.

Тому це правильне рішення.

Мені тут в Києві дуже часто здається, що ми почали забувати, наскільки ця війна близько, якщо нема прильотів. І періодично я бачу суперечки, де хтось говорить, що наші солдати вмирають, щоб ми могли нормально жити і насолоджуватись життям. І особисто мене дуже тригерить ця формула.

Військові виконують задачі, які перед ними ставлять держава і командування. І гинуть вони, виконуючи бойові задачі. Я вважаю, що треба виконувати завдання, а не воліти помирати. У нас завдання – чим більше помре росіян, тим краще.

А на фронті ви встигаєте стежити за дискусіями у фейсбуці?

Я стежу за деякими з них, але втручатись вважаю часто безсенсовно.

Скільки ви вихідних мали з 24 лютого?

На фронті я з 2014, звичайно, є можливість відпочити. Але в мене кожен день присвячений якійсь діяльності або бригаді, або фронту.

Це я просто хотіла повернутись до теми, що люди на фронті, навіть якщо не поранені, то вони втомлюються.

Так, втома дійсно велика. Солдати періодично виводяться на ротації, на відновлення боєздатності. Росія, на жаль, бомбить без вихідних. І ти маєш виконувати завдання 24/7.

А якби порівняти фізичне і психічне виснаження?

Звісно, велике. Відбувається і вигорання. Солдати – це герої, але не роботи. І навіть, коли ми називаємо тих, хто був в аеропорту Донецька, кіборгами, вони все одно люди. Люди виснажуються. Просто у нас, на відміну від росіян, є висока мотивація. Кожен боєць на фронті розуміє, що якщо він не буде воювати, то Маріуполь, Буча, Ірпінь будуть у його домі. Хлопці розуміють за що воюють, і це допомагає переносити всі труднощі війни. Звичайно, не все йде так, як хотілось, буває як під Лисичанськом і Сєверодонецьком, але…

Я розумію, що це дуже невдячне запитання, але як ви думаєте, скільки ще триватимуть активні воєнні дії?

Дивіться, потроху ворог виснажується. У нього теж не вистачає ресурсів і резервів для проведення активних дій. Так, по деяких напрямках він їх веде більш-менш успішно, але він не наступає по всіх фронтах. Думаю, що це виснаження триватиме, бо з кожним збитим літаком, з кожним знищеним генералом, складніше зберігати керівництво підрозділами, логістику, вести бої. Треба розуміти, що для того, щоб підготувати нового командира чи інженера, треба час. І тут час на нашому боці. Зараз Росія намагається зробити оперативну паузу, і сам Путін наказав дати двотижневий відпочинок війську (яке брало участь у захопленні міст Луганської області).

Але треба розуміти, що ця війна надовго, що Путін своїх стратегічних планів не поміняв і активність бойових дій і контрнаступальні операції залежатимуть від озброєння, яке нам має поставити Захід. Ленд-ліз, який був підписаний, ще не запрацював. Ми його чекаємо, нам кажуть, що це буде жовтень. Сподіваємось. Але це все ускладнює організацію й оборони, й контрнаступу. У нас немає виходу, крім воювати тим, що є, і продовжувати захист.

Ми днями говорили із нардепом Чернєвим, і він цитує наших хлопців, що на один наш снаряд росіяни випускають 15.

Річ у тім, що у Росії велика кількість радянських старих снарядів. І вони дійсно мають перевагу в артилерії. Але поступово це буде вирівнюватись, коли нам надходитимуть вже снаряди натівського стандарту. Артилерія натівська. Ви маєте розуміти, що всі радянські снаряди, які були в Європі, ми звідти вже вигребли. Тому тут два кроки: чекати на виробництво снарядів радянського зразка, але вже нових. І друге – переходити на натівські калібри. Але все то час.

Ну і повертаючись до САУ «Богдана», нам було б значно легше, якби їх в останні роки виробляли більше.

На мою особисту думку, в перші дні війни величезну роль відіграли ті види озброєння, які в нас були у перші дні війни. Це і «Стугни», і «Корсари», і «Нептуни», і «Вільха». Ми бачили, як флагман «Москва» був потоплений «Нептунами», і «Богданою». Звичайно, якби цих видів озброєння було більше, то і хід війни був би інший. Але історія не любить умовного часу. Зараз треба думати про майбутнє – виробляти власне озброєння і навчати людей працювати на ньому.

Не панацея мати зброю Заходу. Бо це все одно політична кон’юнктура – сьогодні ми бачили рішення по звільненню прем’єра Британії Бориса Джонсона. Я розумію, що національні інтереси Британії з його відходом не зміняться, але певні бюрократичні перепони можуть виникнути. Так само зараз будуть вибори у США і ми вже бачимо заяви Трампа, що дії Байдена можуть привести до третьої світової війни. Ми розуміємо, що може мінятись кон’юнктура і бути затримки.

Хоча, думаю, що загальна стратегія заходу і не зміниться. Але все ж ми маємо виробляти саме своє озброєння і навіть після війни вводити наш ВПК у потужності НАТО. Ми вже показали, що наша зброя ефективна, а наші «Стугни» за деякими технічними характеристиками кращі за джавеліни – зокрема дальністю ураження. Тобто Україна може достойно бути представлена на цьому ринку. 

Оскільки ви бачили, як поруч працюють «Богдана» і CAESAR, хочу спитати, наскільки наші хлопці швидко перевчаються працювати з західною технікою?

Достатньо швидко. У нас уже є бійці, які можуть на тактичному рівні використовувати будь-які протитанкові комплекси, які поставляли нам партнери. Нічого складного немає. З приводу складнішого озброєння, то наші хлопці-артилеристи дуже хороші фахівці. Це доведено. Вони на льоту хапають все. І наскільки я знаю про оцінку західних інструкторів, то вони кажуть, що наші хлопці вдвічі швидше уловлюють і навчаються. За рахунок досвіду і кмітливості. Іноді навіть наші воїни вигадують такі способи застосування, які західні фахівці і не подумали.

Наприклад?

Так всі ви їх знаєте. Достатньо того, що у нас вертольоти збивають «Стугнами». Ви ж розумієте, коли західному солдату сказати, що є протитанковий комплекс, то він не стрілятиме ним по вертольоту. А наші хлопці примудряються збивати. У нас навчились акумуляторні батареї до NLAW і джавелінів «перепаковувати». І таких речей, до яких ЗСУ прийшли у бойових умовах, дуже багато.