У вересні 2024 року Одеську область сколихнула новина про велику втрату, яку зазнала Державна прикордонна служба України – внаслідок російського обстрілу загинув 56-річний командир корабля морської охорони Володимир Ковальчук. До дня прикордонника України родина офіцера поділилася спогадами про життя військового з Бессарабія.UA.
Володимир народився 7 листопада 1967 року у місті Новоград-Волинський (нині Звягель), що на Житомирщині, в родині простих робочих українців. Через два роки родина переїхала до села Стара Гута Баранівського району Житомирської області, де минуло дитинство та юність Володимира та його молодшої сестри.
Династія прикордонників Ковальчук
Закінчивши Баранівську середню школу № 1, у 1984 році наш герой пішов на трирічну строкову військову службу у Військово-морських силах СРСР.
Вже тоді дисциплінований та цілеспрямований Володимир розумів, що хоче своє життя присвятити військовій службі, наслідуючи приклад свого дядька Ковальчука Івана Федоровича, який став для племінника наставником. Володимир завжди дослухався до його порад.
У місті Севастополь закінчив школу мічманів та прапорщиків Чорноморського флоту, де отримав військово-морське звання “мічман”.
У 1993 році Володимир приїхав в Ізмаїл, де проходив військову службу на посаді інструктора учбового кабінету циклу зв’язку і РТС. Через рік закінчив екстерном Хмельницький інститут прикордонних військ України та отримав офіцерське звання “лейтенант”.
“Ще з самого початку своєї військової кар’єри двоюрідний брат був поруч із нашою родиною. Мій тато Іван Федорович відіграв важливу роль у його становленні. А коли ми втратили старшого Ковальчука, Володимир став вже наставником для нас з братом, – розповіла двоюрідна сестра Оксана Галузинська.
Так сталося, що батько Оксани започаткував родинну династію прикордонників Ковальчуків. Першим його приклад наслідував племінник — герой нашої публікації Володимир Ковальчук. Згодом до справи долучився й син — Олександр Ковальчук, нині офіцер загону морської охорони та учасник бойових дій 2023–2024 років.
Донька Оксана Галузинська (Ковальчук), яка присвятила прикордонній службі 19 років, до 2022 року проходила службу у 17 прикордонному загоні, її чоловік Олег Галузинський є офіцером-прикордонником.
Ця справа має своє продовження, цим дуже пишався Володимир Петрович Ковальчук, його молодша донька Ольга обрала цивільну професію. Син, який названий на його честь, обрав шлях захисту державних кордонів.
“Найбільшу гордість Володимир завжди відчував за внесок у продовження династії – свого сина, який продовжує службу, і, як батько, не на суходолі, а в морі, яке він обожнював, і, напевно, ця любов також дісталася синові у спадок”, – ділиться дружина Володимира Петровича, Світлана.
Син, Володимир Ковальчук, який також продовжує стояти на захисті морських та берегових кордонів України, є учасником бойових дій, з 2014 року стояв на захисті Маріуполя. Зараз він наймолодший з династії Ковальчук.
Родина та робота в одному міцному вузлі
В Ізмаїлі Володимир зустрів кохання свого життя – Світлану, уродженку села Кубей Болградського району. Разом із дружиною він прожив щасливі 33 роки, подружжя виховало у злагоді двох прекрасних дітей.
Саме тесть-болгарин навчив Володимира мистецтву виноградарства та виноробства. Він дуже любив місцеву культуру, обожнював болгарську кухню та цінував народні традиції.
“Був дбайливим чоловіком і батьком, веселим, гостинним господарем. Його виноградники – це витвір мистецтва. Всі близькі та знайомі завжди чекали нового врожаю, щоб скуштувати неймовірні сорти винограду та поласувати фантастичним домашнім вином від господаря. Він дуже любив своїх домашніх улюблениць алабаїв-дівчат – Таву та Армаду”, – каже дружина Світлана.
Символічно, що Володимир мав позивний “Обруч”. Ім’я пішло від бондарського кола на діжці з вином, воно щільно тримає дерев’яні клепки.
“Виноробство та бондарство були його найбільшим захопленням після моря. Він уособлював саме той обруч, який тримав команду та їхній бойовий дух, особливо, коли потрібно було дати відсіч нападу ворога. Особовий склад Володимира завжди дуже високо оцінював його гідність та людяність, вміння триматися самому та підтримувати інших”, – розповідають рідні Героя.
З 1994 по 1995 рр. Володимир проходив військову службу на прикордонній заставі у селі Кубей Болградського району на посаді заступника начальника прикордонної застави.
Потім родина Ковальчук переїхала до Криму. До 2003 року Володимир служив у морських частинах прикордонних військ України у місті Керч АР Крим, звідки звільнився в запас ПВ України за станом здоров’я.
Але не зупинявся ні на мить, здобув професію юриста, згодом чотири роки працював на Камиш-Бурунській ТЕЦ у м. Керч, п’ять років на митному посту “Керч” Кримської митниці.
Навчався в Одеському регіональному інституті державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України на заочному відділенні та здобув кваліфікацію магістра державного управління.
Навіть працював завідувачем музею історії оборони Аджимушкайських каменоломень у місті Керч.
У 2014 році після анексії Криму Володимир Ковальчук вимушений був залишити його території, спочатку разом з родиною повернувся до своєї батьківщини на Житомирщину. А у 2017 році Ковальчуки оселилися у селі Нерубайське Біляївського району Одеської області.
Навіки командир корабля
Охорона морських кордонів відігравала величезну роль у житті Володимира Ковальчука. Після повномасштабного вторгнення рф він жив мрією про Перемогу, про повернення до Криму та завжди відповідально ставився до роботи.
“Дисциплінований, інколи різкий, але щирий, з любов’ю до людей, до моря, до свого корабля. Він міг розповідати годинами, як величезний корабель долає хвилі назустріч світанкам, як це спостерігати захід сонця за небокраєм та відчувати життя”, – ділиться пані Світлана.
Коли Володимир дізнався про повномасштабний наступ ворога, йому було 54 роки, та він не вагаючись одразу повідомив командування про свою готовність вступити на захист морських кордонів України.
У 2023 році Володимир Ковальчук мав за честь очолити корабель Морської охорони. У своєму підпорядкуванні командир мав екіпаж, з яким майже щодня відбивав атаки ворога на місто та область.
Володимир Петрович завжди був прикладом мужності. Як командир, він стояв попереду, проявляючи рішучість і лідерство. Мав досвід збиття ворожих дронів над морем.
Чоловік був наставником, батьком по крові та стану душі, провідником та справжнім товаришем, якого дуже любили та цінували і підлеглі, і старші офіцери і командування.
“Його найяскравішим та найвідомішим гаслом з 2014 року було: “Все буде Україна!”. Він був вірним та справжнім патріотом своєї країни, хотів свободу та боровся за неї. Не передчував біди, постійно був на бойовому посту, чекав на вихідний та планував у цей день зібрати гостей, пригостити виноградом, який встиг напередодні зібрати, навіть встиг зробити вино. Ніщо не віщувало про велику біду…”, – згадує Світлана Ковальчук.
20 вересня 2024 року армія рф завдала ракетного удару по припортовій інфраструктурі міста Одеса.
Зазвичай родина Ковальчук щоразу після попередження про обстріл тримала зв’язок, щоб переконатися, що зі всіма все добре.
“Цього разу наше повідомлення: “Братику, ти як?”, не було прочитане, а на телефонний дзвінок ніхто не відповідав. Володимир під час ракетної атаки був у рубці корабля. Там він отримав осколкові поранення несумісні з життям”, – з тремтінням у голосі згадує той жахливий день Оксана Галузинська.
Командир корабля Володимир Ковальчук залишив по собі тільки добрі та теплі спогади. Рішучий, щирий, відвертий, з неймовірною посмішкою на вустах та гарними ямочками, завжди промовляв фразу “Все буде Україна!”, як заповіт, як настанову триматися заради країни, її мирного та незалежного майбутнього.
За життя Герой Володимир Петрович Ковальчук нагороджений медалями “Захиснику Вітчизни”, “За мужність в охороні державного кордону”, “За сумлінну службу в Прикордонних військах України”, ювілейною медаллю Прикордонних військ України “95 років на охороні державного кордону”, нагрудним знаком “Відмінний прикордонник”, посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Поховали захисника за усіма військовими почестями у селі Нерубайське, поруч зі справжніми українськими козаками.
Офіцер Володимир Ковальчук присвятив своє життя охороні державних кордонів, любив море та мріяв, що повернеться до порту Керчі на кораблі. Тепер у складі прикордонників Небесного війська капітан вільно курсує Чорним морем.
Вічна пам’ять та слава Герою!
