Тривалий час мешканка Болграда Таїсія Труфанова перебуває у пошуках свого чоловіка бійця 184 батальйону 122 бригади ТРО зі статусом “безвісти зниклий”. Про коханого, спільне життя, військову службу та втрату зв’язку з Володимиром вона розповіла Бессарабія.UA.
З ним взагалі не відчувалося ніяких турбот
Володимир Труфанов народився 8 жовтня 1993 року у селі Залізничне, нині Болградської громади. Зростав у багатодітній родині, завжди був працьовитим, цілеспрямованим. Після закінчення 9 класів у місцевій школі він перевівся на вечірнє відділення освітнього закладу у місті Болград та пішов працювати у будівельну сферу. Для юнака робота була складною, але йому було цікаво дізнаватись щось нове та вдосконалювати уміння. За роки професійної діяльності Володимир здобув гарну репутацію.
У 2011 році чоловік познайомився зі своєю майбутньою дружиною Таїсією. Жінку у місті добре знають, адже вона працює акушеркою у поліклінічному відділенні Болградської ЦРЛ.
“Рік ми спілкувалися як друзі, вже потім почали зустрічатися, а у 2014 році розписалися. Підкорило його відношення до мене, відчувався твердий характер та поняття, що в житті для нього у пріоритеті. З ним взагалі не відчувалося ніяких турбот”, — згадує Тая.
Після одруження молода пара придбала у Болграді будинок та облаштувала його.
2017 рік став важливим для родини Труфанових, тоді на світ з’явилася донечка Поліна.
“Чоловік був дуже щасливим, він просто танув, коли був поруч з дитиною, а ми раділи кожному дню, який проводили разом з ним. Між Поліною та ним сформувався особливий зв’язок”, — розповідає Таїсія.
Шукаю чоловіка живим
26 лютого про мирне та родинне життя варто було забути. Володимир вирішив, що відсиджуватися та чекати, поки хтось здобуде перемогу, він не буде, тому добровільно звернувся до військкомату. Тая довірилася рішенню чоловіка та підтримала його.
Володимир Труфанов потрапив до 184 батальйону 122 бригади територіальної оборони. Спочатку його підрозділ дислокувався на території Одещини. У січні він перебував вдома у короткій відпустці, а вже у лютому потрапив під ротацію на Донецький напрямок.
У той час тяжко захворіла його матір Галина Костянтинівна.
На передовій чоловік намагався телефонувати рідним, як тільки була можливість. Востаннє на зв’язок тероборонівець вийшов 28 лютого.
“Ми довго розмовляли з чоловіком, потім він просив покликати до телефону доньку. Було таке відчуття, що Вова нас готує до чогось, бо давав настанови. Все розкладав по полицях та казав, як сильно нас любить і сумує”, — ділиться Таїсія.
Він попереджав рідних, що може не буде на зв’язку деякий час, щоб відразу дружина не била на сполох. Вже 1 березня солдат-кулеметник Труфанов вирушив на виконання завдання у місті Бахмут та не повернувся…
“3 березня я приїхала з лікарні додому та мені з військкомату принесли сповіщення, що чоловік зник безвісти”, — зітхає дружина.
У перші дні після цієї звістки Тая не відчувала землі під ногами. Вона розуміла, що заради доньки має триматися та за щось вхопитися. Завдяки підтримці батьків та рідних, вона опанувала себе та прийняла чітке рішення:
“Я вірю та шукаю його живим, це моя тверда позиція. Так, є відомості, що Вова був поранений. Але я більше схильна до того, що він може бути у полоні. Поки не буде доказів, шукатиму до останнього, бо історій позитивних також багато”, — каже Таїсія Труфанова.
У червні матері Володимира не стало, на жаль, жінка так і не дочекалася сина…
Ти ж знайдеш тата
Дружині він і досі сниться живим, де вони разом вирішують буденні справи. Чоловік постійно каже про силу свого кохання до неї. Це вселяє надію на добру звістку.
Восени 2023 року Таїсія сама повела Поліну до першого класу, вольову та таку ж цілеспрямовану як Володимир.
“Донька постійно згадує тата, чекає на нього. Вона насправді дуже чутлива та постійно питає: “мама, ти ж знайдеш тата?” Це і є мотивація, але й водночас я дуже боюсь не виправдати її сподівань”, — ділиться Тая.
Жінка не втрачає можливостей нагадати світові про безвісти зниклих військових, вона бере участь у мирних акціях в Україні та за кордоном. їздить на зустрічі з керівництвом, моніторить новини, спілкується з родинами інших військових.
“20 місяців це дуже багато, кожен день — це іспит на витривалість. Ти не знаєш, де твій чоловік, батько твоєї дитини, яка його доля. Коли я вирушаю на зустрічі, донька каже, “мама, а ти ж повернешся?” Нікому не побажаю жити та боятися загубити рідну людину”, — розказує Таїсія Труфанова.
Вона вірить, що колись прізвище Труфанов пролунає у списках звільнених з полону, або за інших добрих обставин. Сподівається на те, що колись у слухавці вона почує рідний голос, який досі чує уві сні.
