Кафе «Шоколад», в якому любить відпочивати молодь, куди приходять сім’ями з дітьми, і в яке заглядають і гості міста, додаткової реклами не потребує – його в Рені знають усі. Однак не всі знають, що відкриття цього закладу зі «смачною» назвою рівно 17 років тому тісно пов’язане з Днем міста, який Рені відзначає сьогодні, 10 вересня, вже 474-й раз, повідомляє Бессарабія.UA.
– Тоді ми вже мали свій магазин «Леон», перед яким у теплу пору року на майданчик виносили столики, і наші покупці тут із задоволенням відпочивали, пили каву, чай, соки, – розповідає господарка кафе, підприємець О. Вишневська. – Це підштовхнуло нас із чоловіком Олегом Борисовичем до того, що не потрібно зупинятися у розвитку бізнесу і ми вирішили збудувати кафе. Ми тоді орієнтувалися на Ізмаїл, бачили, як він розвивався, скільки у ньому відкривалося різноманітних закладів. Та й вся Україна на той час була на хвилі економічного зростання. Це було видно, зокрема, і щодо Рені. Мером тоді був Сергій Степанович Колевич. У місті один за одним, як гриби після дощу, з’являлися приватні підприємці, які відкривали свої точки. Тим більше, що керівництво міста всіляко вітало розвиток малого бізнесу, допомагало йому. От і ми вирішили, як то кажуть, не відставати: написали заяву до виконкому, Сергій Степанович був не проти. Подивилися місце – там, багато хто пам’ятає, був старий занедбаний туалет, який аж ніяк не облагороджував територію та виточував неприємні запахи навколо – і зрештою нашу ініціативу побудувати кафе підтримали не лише мер, а й виконком, і депутати міськради. І ось у 2005 році буквально за 3 місяці ми його збудували. Відкриття кафе якраз припало на День міста.
Пам’ятаю, ми дуже поспішали, щоб встигнути саме до дня народження міста, вночі дофарбовували полиці у барі й у нас ще й пахло фарбою. Одним словом, працювали всю ніч. Нам зателефонували з міськвиконкому та сказали: «Олено Володимирівно, у вас на відкриття кафе будуть гості». Ми швиденько натягнули червону стрічку, підготували шампанське, накрили стіл. Прийшла велика делегація: тодішній народний депутат Юрій Борисович Крук, міський голова Сергій Степанович Колевич, депутати міськради, а також з Ізмаїла та Одеси. Нардеп разом із мером перерізали червону стрічку, все це було дуже урочисто та незабутньо – для нас це справді був особливий день! До мене підійшов Юрій Борисович і запитав, чому ми назвали своє кафе «Шоколад»? Я йому відповіла: «Хочу, щоб ви до нас приходили, і неодноразово, і почували себе як у шоколаді».
– У вашого кафе справді незвичайна назва. Як вона з’явилася?
– Коли відкриваєш свій заклад, завжди шукаєш якусь неординарну, оригінальну назву. І нерідко допомагає нагода. По телевізору йшла реклама, що у Києві відкривається кафе-ресторан «Шоколад». Коли я її побачила, то одразу вирішила, що наше кафе теж називатиметься так. З того часу минуло вже 17 років. Це великий, дуже тривалий період. Багато хто за такий час закривається, не витримує конкуренції. Наше ж кафе працює, і воно дуже успішне. Можна сказати, що всі ці роки наше місто знаходиться у «Шоколаді».
– На вашу думку, у чому секрет такої популярності «Шоколадки», як багато ренійців зменшувально-пестливі називають ваше кафе?
– Він лише в одному: треба любити свою роботу та віддаватись їй повністю. Розумієте, якщо купити вже готовий заклад – це одне. А коли ти його будуєш сам, вкладаєш душу – це зовсім інше. І тут ти переживаєш за все. І тому, коли ти любиш, вкладаєш душу у свою справу, тільки тоді будеш успішним. У нашому випадку вийшло саме так: ми збудували спочатку магазин «Леон», потім кафе «Шоколад». Разом із чоловіком це зробили самі: Олег Борисович займався будівництвом, а я – документацією.
Саме відданість своїй справі робить тебе конкурентоспроможною. Після нас у місті Рені відкрилося багато кафе, конкуренція була дуже велика, але ми вистояли! Найголовніше – це вибір правильного вектора побудови бізнесу та любов до своєї роботи. Не любитимеш свою роботу — не будеш успішним, у цьому я впевнена на 100 відсотків! Я, наприклад, ніколи не боялася конкуренції, тому що вона як каталізатор, який змушує мене працювати ще краще, шукати нові ідеї на кухні, в меню, щоб зробити красиво, смачно, щоб люди приходили у твій заклад ще й ще.
Зазначу, що у нашому кафе є свій шарм, у нас є постійні відвідувачі, серед них багато іноземців. Є люди, які приходять до нас протягом п’яти років: із Туреччини, Філіппін, Грузії. Нещодавно я була у Стамбулі й на продуктовому ринку випадково зустріла одного з таких постійних відвідувачів – моряка, який мене впізнав: він розмовляє російською мовою, запитав, як наше кафе. Коли зустрічаєш людей, які зберігають у пам’яті спогади про відпочинок у твоєму закладі, це дуже тішить. Це і є показником нашої роботи, який ще більше стимулює.
– Який асортимент страв пропонуєте вашим відвідувачам?
– Коли ми відчиняли кафе, це був вересень, кухні у нас ще не було. Працював лише бар: чай, кава та спиртні напої. Пропрацювавши лише півтора місяця, ми потім кафе закрили, бо воно сезонне, і зрозуміли, що нам потрібна кухня. Тим більше, що це було бажання наших відвідувачів. Люди дуже просили, і вже наступного року вона у нас з’явилася. То був успіх! Відвідувачів було стільки, що ми не знали, куди їх розміщувати, не вистачало столиків: їх на майданчику було лише 20, що перевищувало кількість бажаючих. Люди стояли навколо майданчика і чекали, коли звільниться столик, щоб його зайняти. Звичайно, меню ми розробляли з урахуванням попиту, до нього включили популярні страви бессарабської кухні: мітітей, мамалигу, а також різноманітні салати, страви на мангалі. Але водночас я розуміла, що не потрібно зупинятись, меню потрібно постійно вдосконалювати.
Наприклад, молодь любить таку страву японської кухні як суші. Я дуже давно зайнялася ідеєю включити його в меню, розуміючи при цьому, що це дуже серйозно та відповідально. Адже там йде сира риба, повинні бути дуже свіжі продукти. І я трохи побоювалася, думала, що ми не потягнемо цю страву. З часом я все-таки зважилася. Познайомилася з дуже гарним сушистом, у якого в Ізмаїлі три ресторани, поговорила з ним і старт було дано. Найняла сушиста, він приїжджав до нас протягом місяця, навчав наш персонал, і ось у меню кафе «Шоколад» з’явилося преміумсуші. Воно відмінної якості. Тепер можу сказати, що добре знаю не тільки бессарабську кухню, а і японську. Ренійці та гості міста гідно оцінили це нововведення у нашому меню. Їм тепер не потрібно замовляти суші в Ізмаїлі та їхати за ними. Причому вони замовляють у нас не лише суші: ми також професійно готуємо італійські піци.
Такі нововведення роблять наше кафе більш популярним, зокрема серед молоді, і не тільки. Люди нас високо оцінюють, пишуть позитивні відгуки у соціальних мережах, за що ми дуже вдячні нашим відвідувачам. Звичайно, не обходиться без помилок, але я вважаю, що за 12-бальною системою ми працюємо на тверду десятку.
– Олено Володимирівно, як ви з чоловіком прийшли у бізнес? З чого починали?
– У мене вища освіта, я закінчила водний інститут, за фахом інженер-гідротехнік з правом загальнобудівельних робіт. Після вишу працювала за спеціальністю у будівельному інституті в Ізмаїлі та у 1990 році за сімейними обставинами переїхала до міста Рені. 6 років пропрацювала у Ренійській митниці інспектором відділу митних платежів та статистики, робота мені подобалася. Вважаю, що була успішним митником, мене на обласному рівні заохочували до грамот. До речі, моя мати пропрацювала у митниці 20 років. Але потім я пішла в декрет, по догляду за дитиною платили лише 60 купонів, на які можна було купити лише літр молока, і ми з чоловіком почали думати, що треба відкрити свою справу.
Щодо чоловіка, він закінчив в Одесі технікум, пов’язаний з текстильною промисловістю. Однак я завжди йому казала, що треба було вступати до будівельного інституту. Він дуже любить займатися будівництвом, це його покликання. У нас ремонти ніколи не закінчуються, бо завжди хочеться щось зробити краще. Будівництво та дизайн нашого кафе – це, до речі, його ідея та розробка.
Починали ми у 1998 році на ринку, одними з перших у місті почали продавати фірмові пральні порошки «Тайд» та «Аріель» – до цього часу всі ще прали радянським «Лотосом», тож попит на наш товар був високим. Ми тоді стали дуже добре заробляти, їздили до Одеси по товар, буквально падали від втоми, але розвивали свій бізнес. Офіційно, як ПП, зареєструвалися у 1999 році.
– У вас великий колектив?
– Не дуже великий, близько 15 осіб. У зв’язку з тим, що воєнний час, є невелика плинність кадрів, багато хто звільняється та їде. Але буває й так, що багато хто з тих, хто працював у нас раніше, повертається, проситься на роботу. І ми всіх влаштовуємо. Хочу сказати, що колектив у нас чудовий, я дуже люблю всіх. У нас працює молодь, закохуються одне в одного, створюють сім’ї. Поділюсь з вами приємною статистикою: за весь час існування кафе створено 5 сімей, багато хто вже має дітей.
– Ваше кафе створювалося як сезонне, а тепер ви працюєте цілий рік, так?
– Так, це так. Літній «Шоколад» знаходиться біля магазину «Леон» і в холод він не працює, а зимовий «Шоколад» знаходиться у тій же будівлі, де наш ресторан і нічний клуб «Zara Gold». Інтер’єр зимового «Шоколаду» зроблений у стилі «прованс», там дуже красиво, і я вважаю, що воно одне із найкращих у нашому місті з дизайну та користується у Рені популярністю.
– Олено Володимирівно, ви любите свою справу та викладаєтесь на роботі на всі сто, створюючи відвідувачам всі умови для повноцінного дозвілля. А як ви відпочиваєте самі?
– Ми відпочиваємо всією родиною, майже щороку їздили на гірськолижний курорт Брашов у Румунії, бо дуже любимо кататися на лижах. Влітку відпочиваємо на морі, їдемо до Туреччини, Греції, Болгарії, були в Єгипті. Але оскільки ми є професійними рестораторами, навіть на відпочинку не забуваємо про роботу. Я без фото не виходжу з жодного ресторану, завжди помічаю щось нове, після чого народжуються якісь нові ідеї, які хочеться реалізувати у себе. У колективі навіть жартують із цього приводу: зараз приїдуть наші шефи з відпустки з новими ідеями, знову стоятимемо по стійці смирно.
