Молодший сержант перебував у неволі 9 місяців і був звільнений в рамках чергового обміну 24 листопада 2022 року. Разом з ним тоді звільнили ще шістьох захисників острова. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
За розповідями хлопця, полонених весь час обмежували в інформаційному просторі. Доступу до інформації, окрім російського радіо, в СІЗО не було. Однак, коли до військовополонених все ж таки дійшла інформація, що ЗСУ відбили Харківську область, – росіяни сказали, що це «стратегічний відхід», мовляв, їм Харківська область не потрібна.
Українським військовим дозволяли писати листи додому, але якщо вони й надходили до адресата, то з великим запізненням. Крім того, полонених періодично перевозили з місця на місце: спочатку їх утримували в Криму, потім на території рф.
Розповідаючи про полон, Микита підкреслив, що у неволі не можна залишатись на самоті.
«У полоні допомагали побратими, нормальна компанія. У тебе обов’язково мають бути друзі, до яких ти можеш підійти, і вони тебе підбадьорять, коли поганий настрій. У важкі години ми могли й пісні співати акуратненько, анекдоти один одному розповідати, щось веселе згадати. Найголовніше, коли в тебе апатія чи поганий настрій – не потрібно навіювати цей стан іншим. Треба розуміти, що це все пройде. Я пам’ятаю, що останні місяці ми розмовляли: невже це колись закінчиться? Невже можна буде вийти на вулицю українського міста і з кимось поговорити, посміятися вільно? Чим більше часу проходило, тим менше вірилося, що це може статися. Головне – не занепадати духом», – з упевненістю розповідав хлопець.
У день обміну українцям нічого не говорили. Вони думали, що їх в черговий раз перевозять на нове місце. Лише коли усіх посадовили у літак, стало зрозуміло, що їх скоріш за все везуть на обмін.
Згадуючи про емоції у день звільнення, юнак у першу чергу описує радість.
«Як тільки ми перейшли на нашу сторону – одразу відчули радість. Коли приїхали в лікарню, в госпіталь, з’явилося таке приємне відчуття, що ти вдома. Дійсно, це не інша країна, тебе чекали, сподівалися, що ти повернешся, переживали за тебе», – згадує колишній полонений.
Наостанок Микита Жур’ян порадив близьким полонених не втрачати надії та не робити помилок. Він нагадав, що деякі родичі полонених навіть намагаються їхати до колонії, коли є інформація, де саме знаходиться їх близька людина. Однак цього, за словами юнака, ні в якому разі не можна робити – якщо адміністрація колонії довідається, що хтось знає, що тут військовополонені, то їх обов’язково перевезуть в іншу колонію. І це буде ще більшим стресом для військовополонених.
«Кожен переїзд – це «прийомка». Хлопців і б’ють, і погано з ними поводяться. Ніякі передачі не дійдуть, навіть якщо хтось їх передасть. Ворожки й екстрасенси – хіба для самозаспокоєння. Але якщо з людини просто «доять» гроші, кажуть, «зараз ми вам начаклуємо, що через два дні він буде вдома» – це, звичайно, просто обман. То що робити родичам? По-перше, трохи більше розшукувати інформацію і менше хвилюватися. Я коли приїхав додому, то зрозумів, що родичі мої більше хвилювалися, були більше знервовані, ніж я там. В останній колонії, де ми були, нам час від часу передавали інформацію. Якось пішла звістка, що половина Херсонської області вже наша – усі були у піднесеному настрої, розуміли, що у нас все добре, і що треба чекати обміну», – наголосив хлопець.