поливенко

2022 року любов’ю та турботою Людмили та Юрія Полівенків було оточено вісьмох дітей, які потрапили у кризову ситуацію. Ця подружня пара – перша у місті Рені патронатна родина. Про це пише Одеське Життя.

Вони беруть у свій будинок дітей, які з різних причин не могли залишатися у біологічних батьків або втратили їх взагалі. Приймають на якийсь час, на три — шість місяців, допоки соціальні служби не знайдуть вихід із ситуації.

— Спочатку нас ніхто не розумів, — розповідає патронатна мама Людмила Анатоліївна. – Мені знайомі казали: “Навіщо тобі це треба? До чого тобі чужі проблеми?! А я знаю, що ми потрібні цим дітям…

Як подружжя Полівенків стало патронатною сім’єю

Саме життя підвело подружжя до такої важливої місії — простягнути руку допомоги чужим дітям, які потрапили у біду. В Юрія Григоровича, який працював докером, а потім електромеханіком у Ренійському порту, рано пішли з життя батько і рідний брат. Він залишився єдиним піклувальником мами, яка останні 15 років свого життя була неходячою. Необхідність у догляді за нею, заробіток на життя, господарювання  не давало можливості влаштувати особисте життя. Минали роки – ні дружини, ні дітей.

У жительки Рені Людмили Мінєвої життя склалося по-іншому. Вона працювала кухарем, торгувала на ринку, потім влаштувалася на роботу до порту. Ростила двох синів та опікувала літніх батьків, які жили у приватному будинку на околиці міста. Коли батьків не стало, Людмила оселилася у рідному домі — дуже хотілося зберегти сімейне вогнище. Її чоловік переселятися не побажав — закінчилося розлученням. Чи не склалося, буває.

Не дивно, що незабаром доля звела двох дорослих людей, які ніколи не жили, як кажуть, «для себе». І думка стати патронатною родиною лягла у благодатний ґрунт.

Шлях до поставленої мети був нелегкий: пів року портовики Юрій та Людмила у вихідні їздили до Одеси, де проходили навчання на курсах – це обов’язкова умова для створення патронатної сім’ї. Чому? Тому що вона, як правило, приймає дітей із тяжкими психологічними травмами. Батьки-алкоголіки, жорстоке поводження, голод, антисанітарія – на жаль, є діти, які проходять через такі випробування. Соціальні служби змушені забирати дітей з таких умов та визначати  подальшу їх долю. А поки  суд та справа, діти можуть бути визначені у патронатну родину.

Приймальна сім’я та патронатна: у чому відмінності

Приймальна сім’я та патронатна сім’я – дві великі різниці. У першому випадку сім’я зобов’язується ростити та виховувати дитину до 18 років (а при продовженні навчання на стаціонарі – до 23 років), патронатна сім’я – це тимчасова форма влаштування, на 3-6 місяців (у період війни за потреби термін може бути продовжений).

Держава допомагає і прийомним, і патронатним сім’ям. На сьогодні це 4544 гривень на дитину до 6 років та 5666 гривень на дітей від 6 до 18 років. Плюс громада укладає з патронатною мамою договір та виплачує їй зарплату, відповідно йде трудовий стаж. Один із членів сім’ї (чоловік, сестра та ін.) на волонтерських засадах стають помічниками – це також обов’язкова умова.

— Дехто вважає, що патронатні та прийомні сім’ї беруть дітей заради грошей, але це далеко не так, — розповідає начальник служби у справах дітей Ренійської міськради Юлія Мантуліна. – Коли діти потрапляють у патронатну чи прийомну сім’ю, їх насамперед доводиться позбавляти педикульозу, корости, хронічного бронхіту, інших захворювань. Перший час – це походи до лікарів, це серйозне і нерідко тривале лікування. А ще дуже часто ці діти просто не можуть наїстись… Ні, «заробити на дітях» не вийде, навпаки, доводиться віддавати і сили, і кошти, і час. Але головна умова, за якої може бути створена прийомна чи патронатна сім’я, – зуміти прийняти та полюбити дітей такими, якими вони є, з усіма їхніми проблемами. Перша у Ренійській громаді патронатна родина Полівенків саме така.

Будинок з дітьми – живий будинок

Будинок Людмили та Юрія — маленький оазис. Господар спорудив кілька невеликих теплиць із краплинним зрошенням, екологічно чисті овочі сім’я вирощує самостійно. Тут багато фруктових дерев, столовий виноград. Тримають птаха – є для сім’ї домашні яйця. Ще є кізочка – щодня свіже молоко. Серед живності – кішки та собачки, з якими діти можуть грати скільки душі завгодно.

Кожній дитині, що поступає в сім’ю, надається у будинку окрема кімната. Найжвавіше місце – це кухня-їдальня: діти дуже люблять разом із тіткою Людою ліпити вареники, крутити рогалики, допомагають мити посуд, підтримувати порядок. Ось цим життєвим навичкам не вчить жоден інтернат. І жоден інтернат не розкаже, що таке сім’я.

У сім’ї Полівенків вже є історія успіху. Наприклад, вони дуже раді за чотирирічного Сашка, якого привезли до Рені з іншого району. Його мама вела асоціальний спосіб життя. Хлопчика довелося просто рятувати. Поки він тимчасово жив у родині Полівенків, його біологічний батько вирішив забрати хлопчика до себе, оформив усі необхідні документи — і малюк поїхав додому.

Ренійська громада робить все можливе, щоб діти не потрапляли до інтернатів. На обліку служби у справах дітей перебуває 61 дитина, і 59 із них виховуються у сім’ях.