Сьогодні, 28 травня, у Болградському ліцеї №2 відбулася важлива подія — відкриття меморіальних дошок на честь чотирьох випускників закладу освіти: Сергія Дачева, Артема Будяна, Валерія Касапа, Олександра Боржника, які загинули, захищаючи Україну. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Болградську міську раду.
На подвір’ї ліцею зібралися рідні, друзі Героїв, представники влади, духовенства, колектив та учні закладу ліцею.
Право зняти синьо-жовтий стяг з меморіальних знаків було надано матері Артема Будяна — Аурелії Миколаївні, дружині Валерія Касапа — Валентині Іванівні, дружині Олександра Бортника — Ользі Юріївні, матері Сергія Дачева — Ларисі Гаврилівні.
«Ці меморіальні дошки — символ нашої пам’яті й незламності. Вони нагадують кожному: свобода має свою ціну, і за неї віддали життя найкращі з нас. Я схиляю голову перед вами, родини Героїв. Перед вами — вчителі, які виховали мужніх синів України, приклад незламного духу. Ми ніколи не забудемо. І зробимо все, аби подвиг наших Героїв жив не лише у граніті, а в наших вчинках, у наших серцях, у майбутньому, яке вони нам подарували. Світла пам’ять та шана нашим Героям», — зазначив Сергій Димитрієв.
Меморіальні дошки освятив священник Спасо-Преображенського собору Микола Цвіркунов. Після цього присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти.
«Дякую кожному, хто прийшов згадати наших хлопців. Ваша присутність і пам’ять — це наш єдиний порятунок у цьому горі. Ми втратили найдорожчих, але я вірю, що світ пам’ятає, за що вони загинули», — звернулася до присутніх невтішна вдова загиблого морпіха Олександра Бортника — Ольга.
Нагадаємо, Олександр Сергійович Бортник народився 21 лютого 1992 року. У 2009 році закінчив школу. На війні Олександр був з 22-річного віку. Він тоді нікому з рідних не казав про це, оскільки не хотів, щоб мама з татом переймалися. Як грім серед ясного неба, у 2014 році батьки отримали звістку про важке поранення Сашка, яке він зазнав під Іловайськом. Тоді він отримав два тяжких поранення і був на межі життя та смерті, але навіть це не зламало його. Сашко залишався вірним військовій службі понад десять років — аж до свого останнього подиху. За час служби Олександр Бортник неодноразово отримував від держави та військового командування нагороди. Командира мінометного взводу мінометної батареї підрозділу морської піхоти було відзначено державною нагородою України ще при житті, але Олександр не встиг отримати заслужений орден. Він загинув 14 вересня 2024 року на Херсонському напрямку. Поховали воїна 19 вересня.
Сергій Борисович Дачев народився у 1985 році в місті Болград, де провів значну частину свого життя. Служив у місцевому підрозділі Державної прикордонної служби України. З початком війни у 2014 році брав участь у спеціальних операціях у зоні АТО. Після повномасштабного вторгнення продовжив нести службу, але 6 вересня 2024 року, захищаючи Україну від російських окупантів на Харківському напрямку, лейтенант Державної прикордонної служби героїчно загинув.
Артем Олегович Будян народився 3 вересня 1988 року. Був старшою дитиною у родині, маючи двох молодших братів. Артем відрізнявся своєю працьовитістю, добрим серцем та готовністю завжди прийти на допомогу. З дитинства Артема виховували із почуттям любові та пошани до рідної країни, тому із початком повномасштабного вторгнення, підписавши контракт, чоловік приєднався до лав ЗСУ. Захисник служив у десантно-штурмових військах. Брав участь у виконанні бойових завдань на найгарячіших напрямках фронту, зокрема на Харківщині, що і стала останнім місцем служби воїна. 23 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку захисник загинув, отримавши поранення.
Валерій Іванович Касап народився 10 липня 1973 року в Болграді. Після закінчення школи №2, чоловік проходив строкову військову службу. Трохи згодом Валерій вирішив присвятити себе військовій справі, тому влаштувався до лав прикордонних військ. Паралельно з цим чоловік підвищував свій професійний військовий рівень у школі прапорщиків. Дослужився до старшого прапорщика. З початку повномасштабного вторгнення військовий перейшов служити до 88-го окремого батальйону морської піхоти. Під час виконання бойових завдань на фронті стан здоров’я воїна погіршився, тому у 2023 році захисника перевели в запас. 31 грудня 2023 року, після відчайдушних спроб вилікуватися у шпиталях і лікарнях, серце військового перестало битися. 4 січня воїна провели в останню путь та поховали у рідному місті на місцевому кладовищі.
Вічна пам’ять та слава Героям!
