Сьогодні, 21 вересня, у Міжнародний день миру, в Болграді пройшла акція «Рушник надії» на підтримку безвісти зниклих воїнів 122-ї окремої бригади територіальної оборони. Захід став важливим для рідних захисників, їхніх друзів та побратимів, однак участь місцевої влади виявилася мінімальною — на площі підтримати родини прийшли лише поодинокі представники райдержадміністрації та органів самоврядування. Про це повідомляє Бессарабія.UA.
Організаторами акції стали родини воїнів, які зникли безвісти у березні 2023 року під час запеклих боїв із вагнерівцями на Бахмутському напрямку. На центральній площі міста розмістили стільці з портретами та формою бійців, а також численні плакати на їхню підтримку.
Символом акції став «рушник надії» — вишитий руками жінок, які, попри біль, мають силу чекати й вірити у повернення своїх близьких.
Матері, дружини, сестри воїнів виступили з проникливими промовами.
Донька захисника Поліна Труфанова скрізь сльози прочитала вірш, де ключовою фразою було “Мій тато живий!”, яка торкнула глибини душі присутніх.
Кожне слово рідних було звернене до суспільства та влади з єдиним проханням — дати відповіді на питання, які мучать родини.
“Сьогодні прилетів метелик та я вірю, що хлопці відчувають нашу підтримку, де б вони зараз не були. Ми їх чекаємо, за них молимось, вони пішли добровольцями та не жалкували про цей вчинок. Вони хотіли, щоб діти жили у мирному світі та щоб їм не було соромно. Зараз ми їхній голос тут, допоки вони там”, — зазначила матір 24-річного бійця Владислава Борисенко — Аліна.
На акцію приїхали й представники командування 122-ї бригади тероборони. Вони запевнили родини, що й надалі готові до співпраці заради спільної мети: зробити все можливе, аби повернути хлопців додому.
Підтримати місцеві родини приїхали рідні побратимів їхніх захисників з різних міст України.
Серед них дружина одесита захисника Анатолія Івасика — Марія. Її чоловік у мирний час працював моряком, однак на початку повномасштабного вторгнення вирішив захищати країну.
“Вдома чекає маленька донечка, батьки. Це дуже важко жити у невідомості. Тут ми єдині, це наша спільна боротьба за коханих та найдорожчих”, — ледве стримуючи сльози каже жінка.
Гості, які прибули до Болграда були розчаровані, що на доволі великій площі на державні свята зазвичай збираються сотні людей, а зараз під час акції їх можна було налічити лише декілька десятків.
“У плані цього заходу була прописана безмовна молитва, але ні ми мовчати не будемо, а будемо молитися в голос. Господь нас чує завжди, але нехай нашу молитву почує і влада, і той народ, на жаль який, сьогодні не стоїть переді мною”, — зауважив військовий капелан 122 бригади отець Юрій.
Він спільно з присутніми родинами промовив молитву, яку було чутно дійсно голосно, щоб кожний хто проходив повз біди бійців безвісти зниклих хоч на секунду замислились про важливість людської підтримки.
Захисники 122-ї бригади тероборони пішли у бій зі страшним ворогом і безслідно зникли з поля бою, але їхні імена не мають бути забутими та стертими з історії.
Під час заходу кожна родина підходила до стільців з портретами військових та з кожним іменем промовляли “Надіємося та чекаємо”.
Віримо у ваше повернення бійці:
— Денис Сергійович Седой
— Олександр Анатолійович Албу
— Григорій Сергійович Батлук
— Володимир Сергійович Труфанов
— Владислав Володимирович Борисенко
— Геннадій Вікторович Бортін
— Роман Анатолійович Вертюк
— Євген Олександрович Воронюк
— Сергій Сергійович Гіневський
— Віталій Іванович Єлисеєв
— Олег Тихонович Зацепілов
— Анатолій Олександрович Івасик
— Дмитро Сергійович Калита
— Ігор Ігорович Карп
— Сергій Сергійович Козлов
— Василій Васильович Койчев
— Андрій Олександрович Констандогло
— Олександр Миколайович Кудревич
— Віталій Вікторович Марусик
— Михайло Віталійович Мельничук
— Олег Анатолійович Новіков
— Володимир Іванович Овчиников
— Олександр Сергійович Петрушевський
— Євген Григорович Пінчук
— Володимир Віталійович Реклізон
— Романюк Роман Миколайович
— Володимир Володимирович Серіков
— Іван Федорович Стоянов
— Андрій Володимирович Шайгородський
— Олександр Анатолійович Шевченко
— Сергій Сергійович Тома.
Акція в Болграді показала: біль родин безвісти зниклих воїнів — це їхня особиста рана, яку суспільство ще не навчилося відчувати. Рідні не просять жалю, лише правди й конкретних дій, аби повернути своїх чоловіків, синів і батьків додому. Спокій настане лише тоді, коли кожен із них буде знайдений.
