У самому серці багатонаціональної української Бессарабії, де століттями переплелися болгарська, українська та інші культури, оживає нове дихання давнього мистецтва. Олена Велікова — не просто майстриня одягу, вона вишиває історію. У кожній нитці її вишиванок — тепло материнських рук, сила роду, пам’ять поколінь і непохитна любов до рідної землі, передає Бессарабія.UA.
Творчий шлях мешканки с. Криничне Болградського району — Олени Велікової, розпочався ще в дитинстві, коли її мама — банківський працівник за фахом, але мисткиня за покликанням — часто брала доньку на примірки. Маленька Олена тоді ще жартувала, що ніколи в житті не братиметься за голку. Але доля мала інші плани.
Саме мама, Євгенія Джогола, першою навчила доньку тримати голку в руках, рахувати кожен хрестик так, щоб візерунок точно збігався — майже як у бухгалтерії, де все має бути чітко вивірено й безпомилково. У родинному доробку 58 моделей вишиванок, 30 ікон, 20 картин, 25 рушників, 5 скатертин та більше десятка аксесуарів.
Їхні вишиванки — не просто вбрання. Це — історії. Кожна має свою назву, характер, душу. Серед них є класичні й суворі, елегантні та романтичні.
Олена знає кожну свою роботу напам’ять, як мати знає кожну свою дитину.
В її руках вишиванка оживає: стає майбутньою реліквією, оберегом, мов книга, яка розповідатиме історію родини ще не одному поколінню.
Коріння Олени — глибоке й міцне. Її батько — українець, мама — болгарка, яка принесла з собою в родину любов до вишивання з Івано-Франківщини, де перейняла це мистецтво від своєї бабусі. Прадідусі та прабабусі жили у болгарському селі, і ця культурна спадщина передавалася з покоління в покоління. Разом із вишивкою в дім увійшли болгарські страви, традиції, яскравий колорит — усе те, що сьогодні зливається в багату, вишукану палітру родинного спадку.
Сьогодні Олена — авторка власної колекції вишиванок, в якій класика переплітається з імпровізацією, а народне вбрання набуває нових форм і фасонів. У кожному виробі — магія, що виникає під час створення, енергія, що передається від матері до доньки, і віра, що ці сорочки стануть сімейними реліквіями.
“Я вишиваю не просто одяг. Це ікони мого стилю — материнського, рідного, святого”, — ділиться Олена.
Її моделі навіть мають власні імена, свій характер і долю, як люди — кожна особлива. Ба більше: вона впізнає їх із заплющеними очима.
Донька Олени — ще одна творча душа в родині — теж взяла до рук голку й нитку. Вона вже вишиває свої перші роботи, і мама з гордістю зберігає кожен її виріб.
“Чи буде вона цим займатись далі — покаже час. Але я вже бачу, що родова сила працює, — каже Олена. — Звичайно, передається не лише вміння — передається енергія любові, що переплітається у кожному стібку.”
Із великою повагою до своїх болгарських коренів Олена мріє створити нову колекцію, присвячену болгарській вишивці. Вона прагне глибше дослідити традиційні візерунки, кольори й символіку свого народу по материнській лінії, щоб дати їм нове життя у сучасному стилі.
Цей проєкт стане ще одним кроком до збереження й переосмислення багатонаціональної спадщини Бессарабії — крізь призму родинної пам’яті, особистої історії та творчості.
І поки над українською Бессарабією лунає спів пісень, а у вишиванках пульсує серце нації, Олена святкує свято — День вишиванки, де представляє свою нову модель. Поруч з нею її маленька учениця, семирічна дівчинка, яка вже цього року покаже перший власноруч вишитий виріб.
“Я не педагог, але вчу її з любов’ю”, — зізнається майстриня.
Олена знає: це більше, ніж хобі. Це — її доля, її молитва, її книга життя, сторінки якої вона мріє одного дня зібрати під обкладинкою справжньої книжки.
“Мамо, тепер моя черга вишивати — багато, яскраво та вишукано ”, — говорить Олена.
І ця нитка не обірветься… Вона вже — частина майбутнього .
