Нещодавно в українську Бессарабію завітала туристична група з Кропивницького. Гості протягом чотирьох днів знайомилися з туристичними цікавинками Білгорода-Дністровського, Курортного, Ізмаїлу, Приморського та Вилкового.

В Ізмаїлі у журналіста Бесарабського медіахолдінгу була слушна нагода зустрітися з представницями групи, щоб дізнатися, які враження отримали жителі Центральної України про південь Бессарабії?

Під час зустрічі з двома чарівними жінками виявилося, що вони громадські активістки, які просувають проекти, спрямовані на підтримку жінок, дітей, людей похилого віку, сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Наша бесіда була цікавою, корисною та інформативною.

Зоя Лебідь наша колишня колега, 15 років працювала у різних медіа-виданнях. Зараз вона директорка школи «КрОК», а також активістка в декількох організаціях, зокрема, в організації жінок «Кропивницький».

Юлія Копцева – громадська активістка, голова спілки Асоціації жінок України, яка діє в Кропивницькому. Ця філантропічна організація була заснована в Одесі, до неї входять самодостатні жінки з великим досвідом роботи в потужних громадських організаціях. Активісток об’єднали спільні цінності. Спілка відрізняється від 90 відсотків інших організацій тим, що вони не просять гроші, а самі їх вкладають.

Було цікаво дізнатися від Зої Лебідь про альтернативну школу, яка була створена у Кропивницькому чотири роки тому. Її започаткували батьки, які шукали альтернативний вид навчання для своїх дітей.

Все почалося з організації моніторингу закупівель управління освіти міської ради спільно з батьками проекту «Агенти змін». Активісти зрозуміли, що до того тендерні процедури ніхто не досліджував. Результатом проекту стало створення батьківської ради Кропивницького, але внести істотні зміни в практичну освіту, вплинути на освітній процес було неможливо. Тоді і було прийнято рішення створити дружню для дітей школу.

Про південну Бессарабію Зоя Лебідь дізналася з постів Оксани Левкової, з якою працювала у Громадській організації «Не будь байдужим!».

Далі співрозмовниці поділилися своїми враженнями від української Бессарабії.

«Маршрут у нас був шалений: Білгород-Дністровський, Курортне, Ізмаїл, Приморське, Вилково. Познайомилися з усіма можливими локаціями: з бринзарнею, з Болграду приїжджали, привозили фаршированих баранів, в «Винарії» куштували сири з козиного молока, відвідали равликову ферму, що неподалік від Ізмаїлу.

Атмосфера зовсім відрізняється навіть від Центральної України – ми відчули присмак мультинаціональності. Нам ескурсовод розповів, що деякі села мононаціональні. Цікаво, що люди старанно зберігають свої традиції. Тут, наприклад, можна поїхати у село і «попасти у Молдову», переїжджаєш за 20-30 км і це вже зовсім інше поселення – їжа, культура. І ще такий південний присмак – тут сонце зовсім інше, кліматичне відчуття відрізняється», — розповіла про свої враження Юлія Копцева.

«Я ніколи не знала про таке мультикультурне суспільство, що тут стільки всього зібрано, стільки всього цікавого. Про Білгород-Дністровський, Вилкове багато інформації, але про Болград, Ізмаїл, місцеві родзинки, про це нічого не бачила, тільки з постів друзів дізналася і тому вирішила поїхати.

Бессарабія для мене була білою плямою з точки зору історії, культури. І тільки завдяки цій подорожі вона мені почала потроху відкриватися. Ми приїхали з сином, і він вже шукає різні історії про Бессарабію у Вікіпедії. Найважливіше в таких турах – це зацікавити регіоном, людьми, далі ти будеш сам приїжджати. В Ізмаїлі вразила чистота. Нам дуже тут сподобалось. Сподобалися національні страви, вина «Винарії», сири з овечого та козиного молока», — коментує подорож Зоя Лебідь.

«Нам сказали, що Білгород-Дністровська і Ізмаїльська фортеця за розміром майже однакові, дуже класно, що Білгород-Дністровська лишилася і дуже жаль, що Ізмаїльська зруйнована. Це історичні місця, які були під впливом різних культур.

Ізмаїл – це крайня точка взагалі. Дунай дуже швидкий. Ми як подумали, що пів-Європи проходить ріка і вона ось тут біля нас, мешканців центру України – це якось інакше сприймається. Це кордон. Зробиш один крок і ти вже в іншій країні», дивується Юлія Копцева.

Зоя Лебідь розповіла про недоліки подорожі: «Дуже маленькі порції молдовських блюд в одному із закладів. Ділянка дороги від Курортного була дуже погана, довелося їхати полями».

Юлія Копцева була розчарована тим, що не побачила хоч якісь залишки фортеці «Ізмаїл»: «Насправді, коли в Білгороді-Дністровському сказали що була Ізмаїльська фортеця, ми собі придумали, що там щось лишилося, хоч якась стіна. Особливо дітям цього не вистачило. Хотілося доторкнутися до старого каміння, відчути енергію старовини. А замість цього ми побачили парк на набережній. Хоча видно, що дерева молоді, парк охайний».

Жінки дивувалися тим, що не побачили інших туристів, жалкували, що від Вилкового чи Одеси не має сполучення водним шляхом.

У моїх співрозмовниць є бажання приїхати сюди знову, відвідати нові місця, побачити фестивалі, які тут проводяться. Мені вдалося переконати жінок, що всієї Бессарабії вони ще не бачили. Було приємно від них почути, що моя коротка розповідь їх надихнула на наступну поїздку до півдня Одеського регіону.