Бессарабія.UА вже інформувала про відкриття нового торговельного центра на проспекті Незалежності в Ізмаїлі, який нещодавно відчинив свої двері для мешканців міста. Його заселила мережа магазинів разом з «Таврією», оформивши церемонію традиційними гірляндами різнокольорових кульок на вході та оголосивши округу бадьорою зазивною музикою. Було б дивно, якби журналісти не відгукнулися на цю подію й не донесли до читачів різні, у тому числі суперечливі, враження містян від новоспорудженого об’єкта.
Через відсутність офіційної інформації люди гадали, що ж розміститься у будівлях, котрі будуються і реставруються на місці колишньої міської друкарні. Редакція міської газети, офіс якої стояв поруч і був пов’язаний з поліграфічним виробництвом, давно знесено. Паркан, який нині оточує будмайданчик, вже не може приховати, що виросло за ним, і стає зрозумілим очевидний факт, а саме: весь газетно-друкарський, історичний квартал старого Ізмаїла відтепер – жертва, принесена божку торгівлі Меркурію. Осередок освіти, цитадель грамотності, форпост вільнодумства та опозиційності вимушено, хоча цілком у дусі часу, здав позиції структурам товарно-грошової орієнтації.
Гостре занепокоєння передусім викликала доля фасаду з колонадою іонічного ордера вздовж проспекту. Південним колоритом, середземноморськими архітектурними традиціями, затишною старовиною ХІХ століття віяло від цієї будівлі та до неї подібних, яких в Ізмаїлі нині залишилися одиниці. Високий глухий паркан закривав фасад друкарні, а інформаційний вакуум навколо реставрації давав привід для пересудів про колони, що нібито потріскалися та над ними провалився дах… Сьогодні, коли огорожа демонтована, городяни оцінюють роботу реставраторів. Оцінюють позитивно, і ми охоче приєднуємося до цих оцінок, доповнивши їх власними зауваженнями.
На нашу думку, з урахуванням стану будівлі реставрацію проведено дуже дбайливо. Вона не автентична, тому що споруда зазнала деяких змін. Так, змінена колишня конфігурація вікон, зовнішня поверхня стін облицьована «під камінь», чого раніше не було, з’явився новий дах. Натомість досягнуто головного: продовжено існування споруди, збережено її «дух» та поетичний образ. Погодьтеся, швидше за все саме так сприймається ізмаїльська старовина. Цьому сприяють деталі декору: красивий, відновлений за зразком грецької орнаментики виразний фриз по периметру будівлі; теплий колір стін, що нагадує забарвлення єрусалимських кварталів; класично вивірені пропорції колон з капітелями; незрівнянний, повний південної чарівності дах з черепицею-«татаркою», яка ще півстоліття тому масово прикрашала Ізмаїл, але практично зникла з наших вулиць. Тішить те, що молодь тепер знатиме, як виглядали колись ізмаїльські дахи.
Фото оновленого фасаду, яким ми ілюструємо цю публікацію, навмисно зроблено заздалегідь, до появи на деревах листя, що приховує не лише переваги, а й недоліки міської забудови. Коли повертаєшся, наприклад, з кам’яної, європеїзованої Тульчі до Ізмаїла, місто розчулює саме розкішшю зелені, за якою часто не видно непривабливі паркани та стіни будинків. Що ж можна розглянути на знімку, коли гілки дерев ще були голі? А все те, що перехожі не помічають, ідучи тротуаром. Варто лише переміститися на центральну алею бульвару, як під новим кутом зору виявиться серйозна естетична вада новобудови: дах торгової двоповерхівки, що піднялася у колишньому друкарському дворі, буквально нависає, тисне на дах фасаду, робить присадкувату колонаду і неспівмірністю своєю спотворює пропорції будівлі. Дах на даху – що тут гарного? Засмутив свавіллям проєктантів і фасад, у якому порушено ритм колон: на лівому фланзі з’явилися три здвоєні пари. Для чого? Оформити у такий спосіб вхід до магазину? Підперти та посилити конструкцію перекриття галереї?
Ці недоліки проєкту насамперед пов’язані з рівнем містобудівно-планувальної культури. Не можна будувати будь-де, новобудови повинні все-таки вписуватися в навколишнє архітектурне середовище. Прикладом можуть бути церковні споруди. Подивіться, як поширив свої обійми для пастви ізмаїльський Покровський собор у зеленому обрамленні парку. Як ширяє над київським Подолом (завдяки продуманому вибору місця) шедевр Растреллі – Андріївська церква. Який величний, самодостатній, відкритий простору та погляду собор у Болграді. Або відреставрований на піднесенні храм у Криничному, що немов летить над селом!
Серед об’єктів громадянської архітектури Бессарабії знайдеться ще чимало старовини, котрій можна і потрібно дати друге життя. Тож нехай ці нотатки не здадуться ложкою дьогтю, влитою в бочку меду, а послужать нагадуванням та застереженням ініціаторам архітектурно-будівельних новацій про необхідність тактичної, обдуманої забудови та реставрації історичних центрів наших населених пунктів. Варто було б уберегти їх від засилля торгових точок. Ніхто не проти гарного супермаркету, але міру знати треба. Бессарабські базари давно стали мегамаркетами. Цього не достатньо? Торгівлі потрібні нові інвестиції, нові «Таврії»? Але хто купуватиме, якщо скорочується кількість тих, хто виробляє, заробляє і може витрачати? Взагалі, цікаво було б знати, чи враховують власники нововідкритих магазинів такий фактор, як обсяг ринку? Скільки, наприклад, товарів може «перетравити» 75-тисячний Ізмаїл і скільки торгових точок йому ще не вистачає, чи вони в надлишку? Час уже вкладати кошти в інші, не менш необхідні соціально-значущі сфери життя, і розібратися в цьому мала б місцева влада, щоб гармонізувати стихійні устремління підприємців-інвесторів із нагальними потребами городян.