Цивільний екіпаж вантажного судна MT Nathan протягом кількох місяців залишався заблокованим в Ізмаїлі та пережив російські бомбардування, не маючи можливості покинути корабель через суперечку між власниками. Зі своїми свідченнями поділився з виданням Guardian член екіпажу Гаурав Джоші, передає Бессарабія.UA.

На долю 15 членів екіпажу, які прибули з Індії, Єгипту та Туреччини, випало складне випробування. Вони опинилися покинутими в зоні бойових дій і часто проводили безсонні ночі, прислухаючись до віддалених вибухів, спричинених російськими бомбардуваннями та роботою української протиповітряної оборони.

Однак у ніч на 16 липня 2025 року звуки вибухів дедалі наближалися, а полум’я дронів, що вибухали під час падіння або внаслідок ураження українськими системами ППО, було видно просто з палуби судна, яке в попередні місяці стало для них і домівкою, і притулком.

“Близько 1:30 ночі я спустився вниз, щоб випити кави, і саме тоді я відчув це – ніби сильний тиск повітря”, – каже Джоші. 

Російський безпілотник вибухнув дуже близько до їхнього судна.

“Спочатку я почув звуки, – каже він, описуючи шум дрона, що наближався, схожий на дзижчання великого двигуна. – А потім гучний і сильний вибух під тиском вакууму,.. і тоді я побачив світло”.

Джоші каже, що удар вибуху відкинув його назад. 

Коли він спробував підвестися, до нього приєдналися інші члени екіпажу, які прокинулися від удару. Після першого вибуху майже одразу пролунало ще кілька, гучніших — російські сили розпочали масовану атаку безпілотників на порт в Ізмаїлі.

На відеозаписах, зроблених тієї ночі з палуби судна й оприлюднених виданням, видно вибухи та велике полум’я поблизу корабля. На окремих кадрах чути молитви різними мовами, які раз у раз переривають потужні вибухи, тоді як екіпаж готувався до кожного дрона, що детонував неподалік.

“Нам справді не було куди подітися,  — каже Джоші. — Вибухи відбувалися навколо нас”.

Їхнє судно — не єдине торговельне судно, що зазнало нападу рф в Україні. В останній тиждень грудня суховантажі Emmakris III та Kapitan Karam, які перевозили пшеницю, були атаковані російськими безпілотниками в Чорному морі під час наближення доОдеси. Раніше того ж місяця російський дрон уразив турецьке судно, що транспортувало соняшникову олію.

Однак, на відміну від цих кораблів, MT Nathan опинився покинутим у зоні бойових дій. Після прибуття до України судно продали, проте суперечка між новим і попереднім власниками поставила екіпаж у скрутне становище — жодна зі сторін не хотіла брати на себе відповідальність за людей. Без дозволу портової адміністрації чи імміграційних органів членам екіпажу не дозволяли залишати борт.

Те, що мало стати короткою доставкою вантажу, перетворилося на багатомісячний кошмар: Джоші та його колеги-моряки опинилися в дипломатичному глухому куті. Їхнє становище ще більше ускладнилося, коли власники судна відмовилися надавати будь-яку підтримку та припинили виплачувати заробітну плату.

Відеодзвінки та повідомлення, записами якими поділився з Guardian Натан Сміт, профспілковий інспектор Міжнародної федерації транспортних працівників (ITF), документують умови, в яких перебували члени екіпажу, і які, за його словами, ставали «дедалі небезпечнішими».

Джоші каже: “Були дні, коли у нас не було палива для роботи генераторів, тому ми не могли готувати їжу та виживали, харчуючись фруктами, які давали місцеві жителі”.

Згідно з базою даних Міжнародної морської організації, торік було покинуто рекордні 410 суден разом із їхніми екіпажами, оскільки власники намагалися зекономити на заробітній платі та інших витратах. Значна частина цих випадків сталася у водах поблизу зон конфліктів або політично нестабільних регіонів, зокрема біля узбережжя Ірану, Ізраїлю, Судану, Сомалі, росії та України. Із 6223 покинутих моряків більшість становили громадяни Індії та Філіппін.

Інспектори ITF зазначають, що члени екіпажів, покинуті в зонах конфліктів, швидко опиняються в умовах, що становлять загрозу життю, залишаючись без підтримки та належного захисту. За словами Сміта, це особливо характерно для так званих «тіньових суден», де структура власності навмисно заплутана — таку практику використовують окремі держави, зокрема росія, щоб обходити міжнародні санкції.

Джоші розповідає, що за майже 15 років роботи в торговельному флоті — попри плавання штормовими морями та загрозу піратських нападів — йому ще ніколи не доводилося переживати нічого страшнішого, ніж російські атаки.

“Так, ми усвідомлюємо ризики, які беремо на себе, коли влаштовуємось на роботу на кораблях, що заходять у небезпечні води, але часто існує план для зменшення ризиків. Наприклад, ми подорожуємо з озброєною охороною, коли курсуємо водами, що кишать піратами. Але тут ми почувалися справді покинутими. Ми почувалися приреченими”.

Після нападу Джоші звернувся до ITF, щоб посприяти поверненню екіпажу додому, навіть жертвуючи власною зарплатою.

Опинившись у зоні бойових дій без підтримки та належного захисту, моряки були змушені переглянути свої позиції в переговорах. Постійна загроза життю змушувала їх погоджуватися на відтермінування виплат або приймати сумнівні умови, аби лише вибратися з небезпеки.

Зрештою Джоші та його колеги погодилися на переведення до готелю в більш безпечній частині порту Одеси.

“Навіть під час нашого перебування в місті Одеса кілька разів бомби падали дуже близько до готелю. Це диво, що ми вижили після цього випробування”, – розповідає Джоші.

Лише в листопаді весь екіпаж отримав заробітну плату та зміг повернутися до своїх країн.