Через місяць реабілітації Василь Позігун з позивним «Берсерк» нарешті повернувся до рідного Ізмаїла. Про це повідомляє Бессарабія.UA.

Василь вийшов з пекельної Азовсталі одним з останніх. Майже рік рідні та друзі чекали, поки у списках обміну з’явиться його ім’я і 6 травня нарешті відбувся довгоочікуваний обмін.

Майже місяць військовий знаходився на реабілітації, щоб набрати вагу здорову та відновити свій психічний стан. Перебуваючи у реабілітаційному центрі Василь дав інтерв’ю виданню Platfor.ma, у якому розповів, що йому допомагало триматися протягом цього пекельного року у російському полоні.

«Коли я повернувся з полону, емоційна крива у мене була прямою, я нічого не відчував. Я був якимось спостерігачем за навколишнім світом — без емоцій і почуттів. Психіатри та психологи у шпиталі казали, що десь за 3-4 дні після обміну стан почне змінюватися і з’являться якісь сплески в емоційному плані. Але їх не було і по теперішній час нічого не змінилося», – розповів Василь про свій емоційний стан.

Коли військовий разом із побратимами попав у полон, спочатку їх відвезли до Оленівки. Там розміщувалося понад 300 військовополонених, які підтримували один одного та допомагали не впасти духом. Після перебування в Оленівці Василя разом з іншими воїнами перевезли у Таганрог де посадили у камери, в яких військові перебували до самого обміну.

«Там я знаходився з кінця вересня по початок травня — нас було то шестеро, то семеро  в камері, всі азовці, нормальні хлопці. Комусь пощастило менше. Для збереження свого психічного стану я перейшов до ритуалів і думок, які тримали на плаву.

Майже кожен ранок я прокидався до підйому десь за пів години. І, як би важко не було, натягував на себе посмішку. Це спрацьовувало — впродовж дня я тримався на позитивній хвилі. Ще один вихід — «будувати повітряні замки», як я це називаю. Це коли ти мрієш про щось, що може відбутися там, в нормальному житті. Так я подумки займався ремонтом вдома та робив подарунки батькам і знайомим. Продумував все в дрібницях — займало деякий час і дарувало позитивні емоції. Якщо чесно, навіть ці два приклади мені зараз було складно згадати, тому що всі думки, мрії, ідеї, які є там і підтримують тебе там, зникають, коли перетинаєш кордон. Це як прокинутися після не дуже приємного сну. Але все це допомогло мені залишитися собою. Я вже можу спокійно згадувати та розповідати про тортури та допити, навіть жартувати щодо цього», – розповів Василь.

Бессарабія.UA радіє разом з усіма рідними та близькими Василя. Вітаємо вдома, Герой!