Артур Зазян із З5-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського потрапив до полону у перший день повномасштабної агресії росії на острові Зміїний. У неволі знаходився дев’ять місяців і два дні. Додому захисник зміг повернутись у листопаді минулого року. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

Як згадує дружина хороброго захисника Наталія, востаннє перед захопленням у полон вона розмовляла з чоловіком телефоном о сьомій ранку 24 лютого. Вже через день, 26 лютого, жінка дізналась, що її коханий у полоні.

«Хтось зі знайомих підказав, щоб я зайшла в інтернеті на російські новини. Спочатку його тримали у Севастополі, потім у Старому Осколі й інших місцях. Близько десяти чоловік з бригади написали листи з полону. Артур відмовився, бо не вірив, що той лист потрапить мені в руки», – поділилась подробицями дружина військового.

Наталія також розповіла, що її Артур – людина дуже терпляча. Але він ніколи не думав, що люди взагалі можуть бути настільки жорстокими.

«Ставлення було жорстке. Але каже – ніколи не думав, що люди можуть бути настільки жорстокі. Він спортивної статури, на острові займався спортом. Повернувся худий і побитий. Був до полону 86 кілограмів, після – на 20 кілограмів менше, у критичному стані. Казав, що ще б місяць і все… Згадував, що такі, як він, там не подобаються. Він не мовчав. За це над ним знущалися», – з жахом згадує дружина.

Окремо варто наголосити, що на момент захоплення росіянами українських військових з острова Зміїний у полон ще не було створено Координаційного штабу, де все покроково розписано. Тож рідним полонених було дуже скрутно: ніхто не знав, що робити, куди звертатися. Однак люди підтримували один одного, вірили у те, що їх рідні повернуться.

«Коли відкрився Штаб, ми були там одні з найперших. 26 листопада був перший обмін, який я пропустила. Мені подзвонили й сказали, що мій чоловік в Україні. Спочатку я не вірила. Попросила дівчат, щоб скинули мені фото. Те, через що вони там проходять, – страшно. Але треба вірити, що повернуться. Інформація про катування дуже пригнічує рідних. Треба бути сильною людиною – якщо давати слабкість, можна зійти з розуму. Заспокоювали одне одного. Менше треба читати про катування. Бо піти й забрати свого звідти все одно неможливо», – додала Наталя.

Також дружина звільненого з полону військовослужбовця наголосила на тому, що росіяни все читають і дивляться. Після інформації, яку подавали дуже відверто про полон, ставлення до невільників тільки погіршується. Особливо після детальних розповідей про катування. Тож якщо хтось виходить з полону й розповідає рідним про знущання з їхніх хлопців, не варто про це публічно говорити. Це зазвичай тільки погіршує ставлення. Лише коли війна закінчиться, на думку жінки, люди багато чого дізнаються.

Наостанок додамо, що наразі Артур Зазян проходить реабілітацію:

«Йому було важко усвідомити, що люди продовжують жити нормальним життям, коли відбувається все це. У полоні їм казали, що їх тут не чекають, а Одеська область окупована. Звикає потроху до нормального життя», – розповіла Наталія.