Родина 22-річного прикордонника-медика Олександра Куртєва з Рені просить повернути хлопця додому, на Одещину. Медик 13 місяців перебуває у російському полоні. Зв’язок з ним обірвався ввечері 24 лютого, після того, як росіяни захопили острів. За весь час родина отримала від Олександра єдиного листа. Що писав полонений та чому його досі не вдається обміняти, — розповіли рідні Суспільному.
Лист, датований другим червня, родина отримала від нього у серпні.
“Він пише: “Мамулю, тато Славо, Ярославко, привіт! Я буду дуже радий, якщо до вас дійде мій лист”. Вони навіть не були впевнені, що листи дійдуть до нас. “Я дуже вас люблю та рахую дні до повернення. Сподіваюся, що у вас все добре, не вішайте носа”. І тут його слова, які на футболці: “За чорним завжди біле”, — ділиться мама Олександра Катерина Куртєва.
Жінка згадує, що у перший день війни сину до вечора вдавалося тримати зв’язок із родиною:
“Сказав, що росіяни навколо острова, ми відстрілюємося, але дуже важко, тому що майже не було ніякої зброї. І ось о 17:45 була останнє листування з ним, з того часу на зв’язок не виходив. Він написав: “Мамо, все буде добре, тримайтеся”. А потім ми дізналися, що їх взяли в полон”.
Мама часто заходить у його кімнату, роздивляється фото та форму військового, яку він одягав перед тим, як поїхати на острів. “Дуже пахне Сашею, пахне сином, його запах… Коли він буде вдома? Тринадцять місяців не чути його голосу, не бачити його, не знати — в якому він стані, де перебуває. Коли раніше він кожного дня дзвонив: “Мамулю, як твої справи? Мамулю, як я скучив. Мамулю, як я тебе кохаю”, — говорить Катерина.
Остання, з ким спілкувався Олександр перед полоном, була його дівчина Ярослава Хаджи, вони зустрічалися рік та мріяли одружитися. Зараз Ярослава живе разом із батьками хлопця.
“Дуже боляче кожного разу передивлятися спільні фотографії й розуміти, що він десь далеко, за тисячі кілометрів від мене… Я кажу, а в мене аж тремтять руки. Дуже болісно отримати його листа, коли він писав, що він мене дуже кохає і сказав, щоб я дуже не плакала, бо я йому потрібна ще здоровою, щоб народжувати маленьких Саш… Кожного ранку прокидаюся, я сплю у його кімнаті, дивлюся на фото і кажу: “Доброго ранку, сонце, як ти там?” — ділиться Ярослава Хаджи.
Родина робить усе, аби Олександр повернувся додому. Об’єдналися разом з близькими інших полонених захисників Зміїного. Майже кожного місяця їздять до Києва у координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. “Я знайшла небайдужих дівчат-українок, які перебувають за кордоном, яким не байдужа тема військовополонених, ми вже провели акції у Швеції, Польщі, Італії, у Туреччині, виходили саме з плакатами Сашка”, — говорить кохана Олександра.
Останній обмін полоненими відбувся 31 грудня минулого року. Тоді із російського полону повернули 140 українських військових. Двоє з них — морпіхи з острова Зміїний. 39 захисників острова залишаються досі у полоні.
