Олександр Коваленко

Сьогодні, 29 липня, у Дніпрі відбулася церемонія прощання з 34-річним уродженцем Татарбунар, який загинув 27 липня захищаючи нашу країну. Про це повідомляє Бессарабія.UA.

Олександр був молодшою дитиною у багатодітній родині – прикладом жіночності для нього була сестра Оксана, а прикладом мужності – брат Ігор, який присвятив своє життя обороні нашої держави і зараз захищає нашу неньку від російських загарбників.

Олександр з дитинства був прикладом справжнього чоловіка: захищав слабких, з повагою ставився до жінок, був розумним та вихованим.

Після відмінного навчання у молодшій школі маленький Сашко пішов навчатися до “Татарбунарського навчально-виховного комплексу школа-гімназія”, який закінчив зі срібною медаллю.

Під час навчання у Сашка прокинувся справжній спортивний талант – дуже добре бігав. На міжшкільних змаганнях «Зірниця» він завжди брав участь у забігах і завжди одержував перемогу.

Усі знайомі, друзі й однокласники відгукуються про нього лише теплими та добрими словами.

Його сусідка по шкільній парті Олена Владімірова поділилась своїми спогадами про загиблого.

«За однією партою з тобою мріяли сидіти всі дівчата, але пощастило мені, бо ти був вихованим, надійним та чесним другом, і справжнім джентльменом. Я зовсім не носила книги – він вважав, що то його обов’язок, як чоловіка. Він був з простої небагатої родини, однак завжди ділився тим, що мав, і ніколи нічого не просив в обмін. Для мене він був прикладом того, яким має бути справжній чоловік і яке має бути чоловіче ставлення до жінок. Я хочу, щоб про нього пам’ятали. Він на це заслуговує як ніхто інший», – розповіла Олена.

Одним з прикладів, який дає змогу зрозуміти наскільки Олександр був порядною та чесною людиною, є розповідь його однокласниці Ірини Бонар.

«У восьмому класі сиділи з Сашком за однією партою – першою. Місце таке провокативне, бо вчителю ніби не видно, коли ти списуєш.

Писали контрольну з гуманітарних дисциплін. Ми обоє були не готові. Кажу: «Глянь, будь ласка, в підручник, я знаю, яка сторінка потрібна. А він мені: давай я постережу, щоб вчитель не бачив, а ти сама підручником скористаєшся».

Так і зробили. Я швиденько списала і кажу йому: «А тепер, списуй в мене, тільки синонімами замінюй». А він відповідає: «Я списувати не збираюсь. Так нечесно. Я ж нічого не вчив, значить заслужив погану оцінку».

Я розгубилась. За ту контрольну я отримала добру оцінку, а Сашко двійку. Вже за тиждень він пішов та перездав цю контрольну чесно.

Його чесність, стриманість, товариськість та підтримка, для мене до сьогодні є прикладом для наслідування. Якщо наші воїни усі такі – нас дуже скоро чекає Перемога і вільна Україна заживе новим вільним життям!», – згадує Ірина.

Однокласники кажуть, що за свою чесніть та розум він був найулюбленішим з учнів у всіх вчителів гімназії. Коли настав час підсумків та наближався випускний, вчителі з хімії та фізики (ці предмети Олександру давались гірше інших) пропонували підтягнути його до золотої медалі, однак занадто чесний Сашко відмовився зі словами: «Це буде нечесно. Я не знаю ці предмети на відмінно».

Після школи Олександр вступив до Ізмаїльського державного гуманітарного університету, де навчався три роки на стаціонарі, а потім пішов на строкову службу. Але перевівся на заочне відділення та продовжив навчання.

В університеті, як і у школі, Сашко одразу став улюбленцем усього курсу. Спогадами про студентське життя поділився його однокурсник Володимир Годимчук.

“Ми обидва вступили до універу за участь в обласній олімпіаді, але не були знайомі. Вперше ми зустрілися в приймальній комісії при                 оформленні документів. Це була перша людина на курсі, з якою я познайомився і, я вважаю, – це доля, ми пронесли цю дружбу 17 років та стали   близькими друзями.

Він був унікальною людиною: за що б він не брався – в нього виходило на відмінно, завжди веселий і чуйний до усіх оточуючих, щедрий та добрий.

Є така рідкісна категорія людей, які полюбляють життя, а життя полюбляє їх», – розказує Володимир.

Його університетський товариш, з яким Олександр проживав у одній кімнаті у гуртожитку, заступник голови Саратської міської ради Іван Дудуш, з теплом та скорботою згадує товариша.

«Знав особисто Олександра: вихований, порядний, мужній, сміливий, розумний,….справжній,…цей перелік можна довго продовжувати… На жаль, від нас уходять найкращі», – написав Іван.

Викладання історії не стало його покликанням: приклад старшого брата завжди був для нього мрією – ще зі школи Сашко хотів навчатися військовим професіям та вступити до лав ЗСУ.

Тому він пішов за покликом серця, та поїхав будувати кар’єру у Дніпро, де тоді служив його брат.

Він почав свій шлях у правоохоронних органах у 2011 році з посади у підрозділі особливого призначення. Після десяти років був призначений оперуповноваженим карного розшуку. У вересні йому мало виповнитися 35 років.

З початком широкомасштабного вторгнення Олександр за власним бажанням вступив до строю оборонців Донеччини й у складі доданих сил розпочав службу в одному з прифронтових міст.

Він загинув 27 липня у місті Бахмут на Донеччині під час авіа нальоту.

Із загибеллю Олександра осиротіли двоє неповнолітніх дітей. День його смерті мав бути святковим для старшої доньки капітана Коваленка – їй виповнилося 13 років…

Поховання героя пройшло у Дніпрі, у місті, яке здійснило його мрію стати військовим.

Бессарабія.UA висловлює щирі співчуття рідним та близьким. Світла та вічна пам’ять захиснику України!

Карта для надання посильної допомоги родині Коваленко:
4149499384543276 Коваленко Ігор – брат.

Саша з похвальним листом за високі досягнення у навчанні у костюмі нижче вчительки.

Саша посередині у костюмі з хлопцями.