500 днів у полоні, без зв’язку, умов та медичної підтримки знаходяться останні полонені захисники з острова Зміїний. Серед них прикордонник з міста Вилкове, штаб-сержант, 34-річний Олег Чернишов. Його матір Антоніна розповіла Бессарабії.UA, що не зважаючи на великий термін неволі, хлопців зі Зміїного важко звільнити, та благає про допомогу, бо вважає, що життя Олега та його побратимів під загрозою.
Олег Чернишов навчався в Одеській академії будівництва та архітектури на інженерно-будівельному факультеті, але на четвертому курсі перевівся на заочну форму навчання. Отримавши необхідну підготовку, у 2013 році він підписав свій перший контракт на роботу у прикордонній службі, а у 2014-му Олег обороняв кордон України на сході, вже тоді війна змінила його.
“Тоді Олег приїхав іншим, посивів, став мужнішим та мудрішим. Він розповідав, як на очах гинули військові. По поверненню неначе прискорив своє життя, хотів свою родину”, – розповідає Антоніна Чернишова.
Так згодом і сталося, її син створив міцну сім’ю, для якої ладен був підкорювати будь-які вершини. Шість років тому в Олега з дружиною Світланою народилася донечка Марія.
У 2022 році він проходив службу вже за третім контрактом, був фахівцем прикордонної застави «Острів Зміїний». Чоловік добре знається у програмуванні, володіє англійською мовою.
“Від нього ніколи не чула, що він втомився, служба для нього була невід’ємною частиною життя. Йому подобалася робота і він був на своєму місці”, – розповідає Антоніна.
Напередодні повномасштабного вторгнення чоловік наче передчував недобре та, як згадує його матір, мабуть, вперше за період роботи на службі, дуже важко йому було поїхати з дому.
24 лютого о третій годині ранку його з побратимами підняли по тривозі, через входження у води Чорного моря російських кораблів. Зранку він тримав зв’язок з родиною, заспокоював та попереджав, що, якщо російські війська окупують українську Бессарабію, нам треба евакуюватися. Сам він разом з побратимами до останнього тримав оборону острова Зміїний. Олег Чернишов встигнув зняти відео, на якому було видно, як наближаються російські кораблі та пропонують українським захисникам здатися. Прикордонник відправив його родині, щоб знали “Живі та тримаються”.
ВАЖЛИВИЙ ЗВ’ЯЗОК
Перший дзвінок Олега був ще на початку захоплення, йому від імені всіх військових дозволили зателефонувати із Севастополя, щоб повідомити родинам та керівництву, що вони у полоні. Першу ж звістку від родини Олег отримав у грудні, після свого народження.
“34-й рік народження 13 грудня він зустрів у полоні, а потім одним з перших отримав листа з дому, це, мабуть, був найнеочікуваніший подарунок. Тоді він дізнався, що ми не в окупації, що б’ється країна, а ми б’ємося за них, наших захисників з острова”, – згадує Антоніна.
Вже півтора року мама та бабуся приховують від Марії, бережуть від новин, де насправді знаходиться її тато. Донька думає, що він у відрядженні.
“Світлані та Марії дуже важко, тато їхня опора, у них особливий зв’язок та велике кохання, але через війну у нього забрали можливість бути з рідними”, – плаче матір Олега.
Марія у цьому році має йти до школи й колись вони з татом уявляли цей момент, як вони всією родиною йдуть на свято першого дзвоника.
“У кожному військовому на прогулянці містом вона шукає тата та все питає, коли ж він приїде та чи встигне відвести її до першого класу? Це її мрія, щоб татко був поруч”, – ділиться Антоніна.
Олег часто сниться близьким, Марічці – як тато приїхав, а матері – часто усміхненим. “Думаю, що коли він усміхається, йому погано, відчуваю зсередини, що йому важко, тільки заради нас тримається, але дуже боюся, що ми не встигнемо”, – ділиться переживаннями матір.
ТЕРМІНОВО ЗВІЛЬНИТИ
Антоніна Чернишова каже, що морально хлопці витримали тиск, не піддалися російській пропаганді та вже давно дали зрозуміти, що будуть вірними Україні, але стан їх здоров’я за цей час у критичному стані.
“Без належного харчування, ліків, вітамінів та умов перебування, які тільки хвороби у них не проявлялися. Це й різні інфекції, висипи, зуби посипалися. Час спливає та вони згасають, їх потрібно терміново звідти витягати, бо можемо втратити. І немає часу чекати на обміни, де звільняють по одній-дві людини з острова, а досягти, щоб всіх звільнили”, – звертає увагу жінка.
Наразі у російському полоні залишаються ще 33 захисники острова Зміїний. Родини прикордонників і морпіхів, яких з першого дня вторгнення взяли у полон, вже відбили пороги держустанов та навіть міжнародних організацій зі зверненнями допомогти. Кожен обмін – це їх колосальна робота, але, на жаль, чомусь саме повернення військових не командного складу дається важко.
“Потрібно шукати можливість обміняти наших хлопців одразу всіх, бо вони у критичному стані. Звертаюся до керівництва країни Президента Володимира Зеленського, керівника Офісу Президента Андрія Єрмака, начальника ГУР Міноборони України Кирила Буданова, уповноваженого з питань людини Дмитра Лубінця, секретаря Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, голову ОВА Олега Кіпера та благаю, зверніть увагу, допоможіть захисникам острова Зміїний!” – звертається матір військовополоненого.
Антоніна Чернишова разом з родинами військових з острова Зміїний просить звільнити хлопців, бо вони одні з найперших опинилися на ворожій території та заслуговують нарешті бути вдома, отримати медичну допомогу та психологічну підтримку. Віримо, що вони будуть почуті.
