За настановою чоловіка вона не припиняє боротьбу за захисників острова Зміїний, серед яких її батько та рідний брат. Свою історію дівчина розповіла Бессарабія.UA.
Рік великих сподівань
Ганна та Артем Махортови познайомилися восени 2021 року. Чоловік уродженець села Гірське Сєвєродонецького району Луганської області. З родиною переїхав у безпечне місце до Одеси внаслідок російської агресії ще у 2014 році, згодом почав працювати в ресторані у місті Вилкове. Там й зустрів свою майбутню дружину. Відчувши неймовірне тяжіння одне до одного, пара не гаяла часу та вирішила жити разом. Напередодні повномасштабного вторгнення Ганна та Артем переїхали до Одеси, на 2022-й рік у них було багато сподівань та спільних планів.
Дівчина дуже переживала, як тато сприйме новину про їх спільне життя, адже будь-яке рішення донька завжди узгоджувала з ним, а він дбав про неї. Однак тато, старший сержант 88-го окремого батальйону морської піхоти Сергій Мерзликін, тоді знаходився у відрядженні на острові Зміїний. Також там був й рідний брат Ані – матрос Артур Соснін.
Тому дівчині довелося телефоном тоді розповідати рідним про кардинальні зміни у своєму житті. Звісно, батько та брат підтримали її, адже знали, що тепер вона за надійними плечима, тому й хвилювань немає.
24 лютого дівчина солодко спала та не почула дзвінок від брата, який пролунав о шостій ранку, а потім до неї вже телефонував батько.
“Він просив негайно збиратися додому в Новомиколаївку, бо в Одесі чутно вибухи. Потім я перетелефонувала братові, а він, посміхаючись, сказав “ну що, війна йде, а ти спиш?” А далі вже серйозно промовив, що, “щоб не трапилося, знай, ми тебе любимо”. І тоді я зрозуміла, що вже дуже серйозно”, – згадує Ганна.
Прислухавшись до рідних, вона поїхала додому. Дорогою, дивлячись новини, жахалась від інформації про обстріли Зміїного, але ж батько й брат під час їх розмови заспокоювали її, що все буде добре.
“У мене сів телефон. І тільки пізно ввечері, коли я дісталася додому, мама сказала мені, що зв’язку з братом вже немає. Цю інформацію підтвердила й дружина тата, він встиг зателефонувати їй та сказати, що їх беруть у полон”, – розповідає дівчина.
Визнання всіх прикордонників загиблими здавалося справжнім фільмом жахів, але, опанувавши себе, Ганна тверезо дивилася на ситуацію – тато та брат морпіхи, та й цифри полеглих не сходилися з кількістю військових на Зміїному. На щастя, інформація про гибель не підтвердилася, захисників тоді взяли у полон. Згодом на кадрах російських каналів українські родини побачили своїх чоловіків. З того часу Ганна та її матір отримали від брата лише один лист, де він розповідав, що їх затримали й він скоро повернеться додому. Також всього один раз на короткий зв’язок з дружиною виходив батько Ганни. А далі невідомість, страх за їх життя та щоденна боротьба…
Янгол-охоронець
Коханий Артем тоді неабияк підтримував Ганну, давав настанови та вселяв віру, що все буде добре. Напередодні державних іспитів дівчина дуже переживала, адже зазвичай батько завжди був поруч. Тоді Ганна вирішила зробити пам’ятне тату – серце та напис dad (від англ. тато).
“Артем не менше за мене чекав на їх повернення з полону. Він займався татуюванням і, до речі, тату він мені зробив, адже добре знав наскільки мені важливо відчувати поруч тата”, – ділиться Ганна.
У липні Артем у центрі Одеси зробив їй пропозицію стати його дружиною. Від щастя захоплювало подих, але пара тоді думала, що весілля робити не на часі, потрібно дочекатися рідних Ганни з полону. На Різдво 7 січня 2023 року дорогою додому Артему Махортову вручили повістку.
“Тоді він сказав, що ніяких роздумів не буде, він йде захищати країну, бо як потім дивитиметься моєму батькові та братові в очі. Ховатися не буде, а якщо мобілізація, то ми будемо реєструвати шлюб”, – згадує наша героїня.
На велике православне свято Хрещення Господнє, 19 січня, Ганна та Артем офіційно стали чоловіком та дружиною, а 20 січня він поїхав на службу.
“Артем був патріотом та дуже мріяв звільнити своє рідне село на Луганщині. Було складно звикнути, що він не поруч, але він завжди намагався хоча б раз на добу дати знати про себе”, – каже дружина.
Після військової підготовки 35-річний чоловік потрапив до 82-ї десантно-штурмової бригади. Боровся за країну на Запорізькому напрямку.
26 серпня, поблизу населеного пункту Вербове, виконуючи бойове завдання він потрапив під мінометний обстріл. На жаль, тоді Ганна втратила чоловіка…
“Артем та його побратим рятували хлопця, розкопували з-під завалів та самі загинули від прямого попадання снаряда”, – з комком у горлі вимовляє вдова.
Поховали солдата 82-ої ОДШБр, командира протитанкового відділення взводу вогневої підтримки Махортова Артема Юрійовича на Батьківщині дружини у селі Новомиколаївка. У жовтні Ганна Махортова на сайті офіційного Інтернет-представництва стала ініціатором петиції про присвоєння Героя України її чоловікові Артему Махортову.
“Для мене це важливо, він як і інші військові заслуговує на це. Артем добрий, чуйний, душа компанії, справжній патріот, мужній воїн”, – розповідає дівчина.
Чоловік був поруч з нею дуже мало часу, але залишив великий слід у її житті. Він дарував надію, тепло та віру у краще. Вона намагається не втратити це та не розчаровуватися.
“Хочу, щоб Україна перемогла та втрата Артема не була марною, а його ім’я залишилося в історії країни, адже він віддав найголовніше за її свободу – своє життя”, – каже Ганна Махортова.
Мрія має здійснитися
Наразі всі сили Ганни та інших родин військовополонених з острова Зміїний направлені на визволення 33-х захисників, які 21-й місяць живуть у невідомості, страху, піддаються тортурам та інформаційній війні.
“Нині одна мрія, щоб тато та брат повернулися, щоб усіх хлопців звільнили. Щоб нарешті ці випробовування закінчилися та родини возз’єдналися”, – зазначила Ганна.
“Волю Захисникам Зміїного” – єдине, що просять рідні, а душевні рани вони залікують військовим, тільки-но вони повернуться додому. Ніщо не має бути важливішим за життя, ніщо не має бути пріоритетнішим.
“Благаємо країн-партнерів почути українців, звільніть з полону військових, звільніть з полону наші серця”, – звертається Ганна Махортова, донька старшого сержанта Сергія Мерзлікіна та сестра матроса Артура Сосніна.
