Чоловік більше не міг залишатись з церквою, яка попри війну підтримувала зв’язки з росією. Перехід церкви відбувся наприкінці лютого 2019 року. Однак погрози та цькування священника та його родини продовжується й досі. Про перехід, опір та судову тяганину з боку УПЦ МП та вплив церкви на вірян Одещини Владислав Шіман розповів Суспільному в ефірі Українського радіо Одеса, повідомляє Бессарабія.UA.
Переломним моментом для Владислава Шімана з його слів став 2014 рік, коли відбувся напад росії та почалась агресія проти України. Священник тоді, як і зараз, підтримував ЗСУ.
«До мене приходили військові, які повертались з АТО, й ставили запитання. Складно було їм відповісти. З одного боку ми воюємо де-факто проти Росії, з іншого — на кожній службі у храмі поминають Кирила, який потім, як ми побачили у 2022 році, благословив війну в Україні», — згадує настоятель.
Автокефалія української церкви, надана Патріархом Варфоломієм I на початку 2019 року, дозволила покинути УПЦ МП. 26 січня Шіман разом з громадою перейшли до ПЦУ. На зборах були присутні понад 300 людей: четверо проголосували проти, ще четверо утримались, розповів отець.
«Скажу щиро: неможливо підготувати громаду за тиждень, за місяць, за рік. Поступово всім пояснював. Церква є структурою суспільства, вона не може стояти осторонь. Частина громади йшла за мною як за особистістю. Частина вплинула на мене, наприклад, військові. Процес переходу був взаємний», – розповів священник.
Варто зазначити, що Одеська єпархія УПЦ МП майже відразу через державних реєстраторів змінила Владислава Шімана як керівника релігійної організації на іншу людину та намагалась зайти у храм.
«Ми три з половиною тижні охороняли храм від рейдерського захоплення. Паралельно ми подали документи до Міністерства юстиції. 18 квітня 2019 року Мін’юст виносить рішення: я знову стаю головою релігійної організації. Храм повертається у власність нашої громади», — розповів Шіман.
Настоятеля також викликали на допит до поліції. У справі про недопуск представників УПЦ МП до храму. Але головний тиск чиниться судовими позовами, зауважує священник:
«На сьогодні позивачами проти нас є три особи, які подали близько восьми позовів. Також Одеська єпархія звернулась до Київського окружного, – каже настоятель.
Головна ціль — кошмарити, щоб інші священники не повторювали його шлях, переконує Владислав Шіман. Священник згадує, що проти нього розпочалась і досі продовжується кампанія цькування у мережі, а проти його доньки подали позов.
«Я мовчу про те, скільки бруду вилили на мене. Хоча на той момент я вже послужив 22 роки. До мене не було жодних претензій. Але потім, ким лише я не був. Проти моєї доньки подали позов. Начебто за розпалювання міжрелігійної ворожнечі. У них це сама улюблена тема», – ділиться подробицями священнослужитель.
Окремо варто зазначити, що УПЦ має сильні позиції на вірян південної частини Одещини завдяки кільком причинам, – так вважає Шіман.
«По-перше, особистість митрополита Агафангела: непересічна і сильна. Сильний адміністратор, який створив потужну дуже потужну єпархію. Але так сталося, що він саме так розуміє свою роль. Друге — ментальність жителів Бессарабії специфічна: просякнута тими ідеями, які можна назвати ідеями «руського міра». Патріотизм тут є лиш вкрапленням», – пояснив Владислав Шіман.
УПЦ МП зберігає зв’язок з москвою, попри певні кроки на погляди, а їх головне завдання зараз — зберегтись як структура, переконаний священник ПЦУ.
«Ніхто з тої церкви не поміняв свого ставлення. Вони що завгодно придумують. Деякі чекають. Вони перестали поминати патріарха Кирила. Вони допомагають армії. Все зводиться до одного: залишитись як структура. З якою ціллю? Можна фантазувати. Я, наприклад, впевнений, що вони ніякий зв’язок не розірвали. Приклад того: буквально нещодавно один з кліриків Херсонської єпархії перейшов до Московської єпархії, без відпускної грамоти… УПЦ залишається структурним підрозділом РПЦ», – каже священник.
Щоб проілюструвати приклад впливу священників УПЦ МП на громади Одещини, Владислав Шуман згадує вибори 2012 року до парламенту.
«Пам’ятаєте, коли всі дружньо голосували за «Партію Регіонів»? Великий відсоток цього відбувалось і завдяки священникам. У нас нічого навіть не обговорювалось. Нам сказали: голосуємо за таку партію. А що таке парафіяни? Їх не так багато, але вони мають родичів. Це активні й дуже дисципліновані виборці», – пояснив священнослужитель.
Владислав Шіман закликав священників, які хочуть перейти до ПЦУ, не боятись і поважати себе:
«Ми повинні любити цю землю, тим більше у сьогоднішній час… Не можу зрозуміти, як священники не усвідомлюють важливості своєї місії. Священник має дуже величезний вплив. Якщо він буде правильно його реалізовувати, то парафія буде розуміти, куди вона йде і що робить… Події показали, що дуже багато священників, на жаль, були і є колаборантами», – впевнений отець Владислав.
Православна церква України має займати активнішу позицію на Одещині, переконаний священник.
«У нас ресурс тут дуже обмежений. Навіть зі священниками. Якщо подивитись по карті: на захід від мене, у бік Ізмаїла, нема жодного священника ПЦУ. Арциз, Болград, Тарутине, Кілія, Ізмаїл. Це районні центри, а священників ПЦУ немає. Треба зустрічатись та розмовляти з головами громад, роз’яснювати їм, чому важливо сприяти українській церкві», – пояснює Шіман.
У вигляді прикладу він навів Хмельницьку область.
«Найбільше переходів було у Хмельницькій єпархії. Запитав: «Владико, у чому секрет?» Каже: «Я зустрічався з усіма головами ОТГ». Це дало такий вплив… Ми повинні змінювати країну. Ми платимо дуже величезну ціну. І церква не може стояти осторонь», – наостанок зазначив Владислав Шіман.
