обрядовий хліб

Нещодавно стало відомо, що до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України Міністерство культури та інформаційної політики додало новий елемент, а саме – «Традиція приготування та споживання обрядових хлібів до Дня святого Георгія села Криничне». Відповідний наказ 17 лютого 2023 року підписав Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України.  Про це повідомляє Бессарабія.UA

Чим саме відрізняється обрядовий хліб від звичайного, в чому полягає унікальність цієї випічки та як саме відбувався шлях болгарського хліба з сільської печі до Національного переліку, нам детально пояснили Тетяна та Кирило Дукови, які нині є хранителями багатого пласту історії болгар, що проживають у Криничному.

За словами пані Тетяни, любов до хліба у неї була з дитинства. Вона на інтуїтивному рівні намагалась запам’ятати увесь процес приготування. Тоді ж, у дитинстві вона запам’ятала найголовнішу відмінність обрядового хліба від звичного: випікання обрядового хліба завжди віщувало надію на мир, нове життя, достаток у сім’ї та радість від настання самого свята. Саме тому святковий хліб мав інший вигляд.

Загалом на день святого Георгія жінки Криничного випікали 5 обрядових хлібин з одного замісу, кожна має свою назву та вигляд. Однак ушчарька (один з хлібів) випікався у кількості двох штук, одну з яких обов’язково потрібно було віддати пастухові.

Згадаємо назви обрядового хліба:

  • Боговиця (на честь Бога і св. Богородиці) – округлий хліб злегка плескатої форми, прикрашений зверху чотирма перехресними джгутами, укладеними на поверхні у вигляді квітки, що символізує сонце і весняне пробудження природи. У центрі хлібини розміщалась з тіста квітка «георгінка» або у вільних квадратах між чотирма перехресними джгутами розташовували символи птахів і квітів. Вага хлібини сягає до 2 кг, діаметр до 40 см, висота 10-12 см;
  • Ушчарька (символ свята) – круглий, трохи приплесканий хліб з наступними символами: розташований по колу незамкнений джгут (відкритий загін для овець), непарна кількість маленьких кульок з тіста (вівці), джгут у вигляді гака (посох пастуха) і фігурка людини (пастух). Вага до 2 кг, діаметр до 30 см;
  • Коровай (на честь св. Георгія) – високий святковий хліб, що виготовляється  з  переплетених різної кількості джгутів, які кожна господиня робить в залежності від традицій своєї сім’ї.  Вага 3 кг, діаметр 50 см, висота до 25 см;
  • Рангель (на честь св. Архангела Михаїла) – фігурно переплетений хліб з двох або кількох джгутів, обов’язково з наскрізним отвором посередині. В отвір вставляється чаша з вином і підноситься зі шматочками хліба кожному з учасників трапези, який повинен скуштувати шматочок хліба, змочивши його у вині.  Вага 1 кг, діаметр до 30 см.

Розповідаючи про процес випікання, жінка зазначила, що обрядовий хліб печеться зі звичайного дріжджового тіста.

«Випікання хліба для людей нашого віку було звичною справою, усі жінки на селі знали та робили це. Зазвичай хліб пекли один раз на тиждень, у суботу. За один раз випікали багато булок по 2–2,5 кг кожна, адже сім’ї були великими, по 5-6 і більше чоловік. До речі, домашній хліб при правильному зберіганні ніколи не покривався цвіллю, і навіть через 5 днів був смачний та ароматний. Рецепт хліба був майже однаковий на все село, хоча звісно, у кожної господині були свої секрети. Але важливим елементом у випіканні нашого хліба були домашні дріжджі, які більшість людей вже давно не використовує. А ось ми й досі їх виробляємо, а рецепт домашніх дріжджів села Криничне починає свій відлік ще за часів переселення на ці землі болгарських колоністів. Є два види дріжджів: на відварі хмелю та так званні винні дріжджі. Звісно, що ці рецепти дуже цінні, і так просто взнати їх складові не вдасться», – посміхається пані Тетяна.

Жінка під час розмови звернула увагу на те, що до процесу випікання завжди було шанобливе ставлення.

«Коли наші бабусі діставали вже готовий хліб з печі, то обов’язково говорили: «Хліб повинен піти на ниву та повернутись додому». Такий хліб не можна було чіпати після печі не менш ніж 45 хвилин – він повинен був дійти, як то кажуть, середина мала вистоятись».

Обов’язково у нашій публікації варто наголосити на тому, що Тетяна Дукова також займається збиранням фольклору, традицій Криничного, записуванням спогадів та пісень старожилів села. Адже в обрядових дійствах завжди була присутня домашня кулінарія.

«Це дуже цікавий процес, насправді. Тоді, у ті часи, люди знали та дотримувалися чіткого режиму роботи та відпочинку. Свята, які відмічали наші предки, мали цікаві та різноманітні сюжети. Це дуже цікавий пласт нашої історії. Особливо цікавий, на мій погляд, день святого Георгія, який відмічається 6 травня. Його сюжет був розписаний на цілий день! Наші дідусі та бабусі, батьки й матері суворо його дотримувалися. Починалось все з того, що чоловіки у цей день брали ягня та відвозили на церковний двір, де його освячував священник. Обов’язково при цьому на голові ягняти повинен бути віночок зі сплетених перших квітів, червоної нитки та часнику, який виступав оберегом від нечистої сили. Також на голові ягняти прикріпляли свічку. Після його освячення чоловіки повертались додому та різали це ягня, з якого одразу починали готувати курбан. Жінки, поки чоловіків не було вдома, займались випіканням хліба. Молода невістка чи дочка повинна була рано вранці піти у центр села (на чушму) до джерела, яке і нині там є. Набрати води у відра та мовчки принести її додому. Потім господиня дому замішувала тісто у спеціальному дерев’яному коритці, яке до свята прикрашали квітами бузку. Працювала вона також мовчки, думаючи та молячись про благо для своєї сім’ї та про мир на світі», – детально розказувала пані Тетяна.

Розповідаючи про калач, пані Тетяна висловила суто свою об’єктивну думку, що цей вид хлібини скоріше за все мав поминальний зміст.

«Думку на такий висновок наводить факт його підношення. Я з дитинства пам’ятаю, що коли бабуся пекла хліб, то вона завжди виходила на вулицю і роздавала сусідам по шматочку свіжоспеченого, ще паруючого калача. Навіть було повір’я, що цей пар, димок – це душа людини, яка підіймається вгору. При його вживанні завжди згадували імена своїх померлих близьких… Мені здається все це дуже важливим, адже таким чином зберігалась пам’ять про наших предків та передавалась наступним поколінням», – пояснює Тетяна Дукова.

Варто сказати наступне: збираючи інформацію про традиції рідного села, пані Тетяна дізналась, що на різних вулицях Криничного прикрашання хлібин Боговиці чи Ушчарьки могло відрізнятись одне від одного.

«Це було несподіване відкриття. Виходить, що у різних сім’ях одного й того ж села з покоління в покоління передавались знання з випікання та прикрашання обрядового хліба, які були трохи різними! Звідки ж взялась така різниця? Зараз важко сказати. Ще більше враження я отримала, коли перегортала сторінки подарованої мені в Болгарії брошури по тематиці обрядових хлібів: на одній зі світлин я побачила обрядовий хліб з однаковим способом прикрашання, який мені описувала одна з бабусь Криничного! Зараз у Болгарії вже не має такої традиції, а нам вдалось не просто зберегти пам’ять про неї, а навпаки – намагаємось відродити її знову», – поділилась пані Тетяна.

 

За словами Тетяни Дукової, в ті часи хлібини не випікались надто великими, можливо, з питань економії. Проте зараз їх роблять трохи більшими, обов’язково обмазують верхівки яйцем для блиску (окрім поминальної випічки).

Важливий момент під час святкування дня Святого Георгія – це спільна вечеря на вулиці, разом з усіма сусідами.

«Близько п’ятої години вечора, коли і хліб був спечений, і курбан готовий, кожна господиня приносила на колективну трапезу обрядовий хліб власного виготовлення, посуд з курбаном, зелену цибулю, часник (який до свята не вживався в їжу) і вино. Їжа розкладалась на столах, розміщених уздовж вулиці, всі сусіди сідали, молились та починали святкувати. Кожна жінка відрізала по шматку обрядового хліба, складала поряд з курбаном, додавала ранні овочі – цибулю, часник та ін., – бринзу  та пригощала 5-6 чоловіків, які сиділи поруч. Також шматочок хліба обов’язково змочували у вині, яке знаходилось у чаші всередині хлібини. Так заведено. Звісно, що і діти також були присутніми на частуванні. Отак, усією магалою, сиділи та святкували. До речі, до середини сімдесятих років минулого століття зберігалась традиція розкладати їжу на вулиці на ряднинах і сидіти на маленьких стільчиках. Лише потім почали виносити столи та сидіти за ними. Все ж таки зручніше», – розповідає Тетяна Дукова.

Відповідаючи на питання журналіста про те, у який період життя жінки відбувся перехід від простого дотримання традиції до роботи над увіковіченням її на шпальтах історії бессарабських болгар, пані Тетяна розповіла наступну історію.

«Я вважаю, що нічого у житті не відбувається просто так. Коли мені було 29 років, я познайомилась з чудовою людиною у місті Добрич (Болгарія). Ми з чоловіком тоді гуляли містом, і нам підказали відвідати вулицю Ремісників. На ній були представлені різноманітні майстерні, в яких показували народні ремесла болгар. В одній з них я побачила точно такий же ткацький верстат, який був звичайним предметом побуту в кожному будинку Криничного, і дуже здивувалась цьому. Незнайомий нам чоловік, який був у майстерні в цей час, зацікавився такою реакцією, а дізнавшись, звідки ми, дуже зрадів. Річ у тому, що Стоян, бувши професійним етнографом, на той час ні разу не був у Бессарабії, хоча дуже прагнув цього. В нас зав’язалась розмова, яка з часом перетворилась на багаторічну дружбу. Про нас вже можна сказати, що ми родичі, адже я з чоловіком стали хрещеними батьками Стояна, який виявив бажання прийняти хрещення у Спасо-Преображенському соборі у Болграді… Так от, згодом Стоян почав привозити до нас своїх друзів – журналістів, директорів музеїв, істориків та ін., – котрим  також були цікаві традиції нашого краю. Розумієте,  в себе вони вже втратили їх, а ми зберегли. Їм було цікаво, а для нас такі зустрічі посприяли для того, щоб не забувати традиції, перейнятись атмосферою та їх змістом. Ось так все й почалось», – згадує пані Тетяна.

У 2005 році завдяки їхньому другу Стояну в селі відбулися зйомки документального фільму «Гергьовден в Чушмелий», над яким працювали телевізійники з Варни.

Декілька років тому у рамках проєкту «Дорога вина та смаку Української Бессарабії» сімейство Дукових заснувало у Криничному туристичну локацію «Хлібна к’шта», де туристи можуть не лише скуштувати традиційний хліб, але й також дізнатися рецепт виготовлення різних борошняних виробів та взяти участь у майстер-класі з їх виготовлення.

«Коли почалась робота над створенням проєкту, я замислилась над тим фактом, що у нашому регіоні є вино, бринза, сири, м’ясо… А от за традиційний хліб ніхто не згадує. Тому й вирішили з чоловіком доєднатись до проєкту «Дорога вина та смаку Української Бессарабії», – ділиться пані Тетяна спогадами.

Також завдяки зусиллям Тетяни Дукової традиційний обрядовий хліб до Дня святого Георгія став одним із п’яти продуктів Української Бессарабії, які увійшли до першої частини Атласу продуктів «Ковчег Смаку України», що зникають.  Окрім того, жінка до початку повномасштабного вторгнення росіян на українську територію постійно брала участь у різноманітних гастрономічних фестивалях, які відбувались як в Україні, так і за кордоном, розповідаючи та популяризуючи шанобливе ставлення до традицій свого народу.

Також Тетяна Дукова разом із чоловіком Кирилом уже кілька десятиліть дбайливо збирають колекцію автентичних предметів побуту мешканців Криничного (Чушмелій). Особливу увагу в колекції цієї родини привертає зібрання чушмелійських рушників, якими захоплюються не лише мешканці села та Болградського району, а й усієї України, а також Болгарії, де вироби криничанських майстринь брали участь у різноманітних виставках. А у позаторік Тетяна стала володаркою титулу «Людина року – 2021» у номінації «Збереження традицій предків» за версією Асоціації болгар України.

Незважаючи на постійну  зайнятість та домашні справи, жінка за підтримки чоловіка та друзів торік розпочала роботу над подачею заявки до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

«Для того, щоб подати цю заявку, була зроблена велика робота. Детальний опис, пояснення, наведення прикладів, відправлення самого хлібу на спеціальні аналізи – ми пройшли через це. Велику допомогу в цьому процесі нам надала керівник проєкту «Дорога вина та смаку Української Бессарабії» Олена Мотузенко, яка побачила у цьому хлібі той елемент, який ми маємо зберегти для наступних поколінь і яка підтримала наше бажання внести хліб до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Нарешті маємо результат!» – посміхаються чоловік та жінка.

Тетяна та Кирило Дукови під час інтерв’ю встигли за короткий час розповісти набагато більше цікавого про традиції села та обрядовий хліб у тому числі, ніж може вмістити в себе ця розповідь. Однак найголовніше за словами жінки, такі досягнення у збереженні традицій рідного краю особисто для неї важливі ще й тому, що завдяки їм про приготування та споживання обрядового хліба на день святого Георгія в селі Криничне будуть дізнаватись перш за все діти, які повинні у майбутньому стати не просто учасниками дійства, а їх хранителями для передачі наступним поколінням.

«Всі ці роки мене дуже сильно підтримували чоловік, близькі родичі та сусіди, – вони навіть всією вулицею разом з  дітьми  знімались у документальному фільмі. Це дуже важливо, щоб діти з самого дитинства знали традиції, дотримувалися їх. Адже це окремий пласт історії нашого народу, який не повинен зникнути, забутись. Саме тому я продовжу займатись цією роботою, збиратиму інформацію, поки є ще у кого розпитати про ті часи, хто є живим свідком. До речі, моя особиста думка: звісно, обрядові дійства потрібно показувати гостям краю, зокрема на фестивалях. Однак дуже важливо ці фестивалі проводити не в календарний день самого святкування, а хоча б на день пізніше. Інакше втратиться сенс сімейних традицій, всі будуть поспішати на веселе свято, а родинний дім залишиться пустим у важливий день», – впевнено заявила пані Тетяна.

Наостанок зазначимо, що отриманий статус нематеріальної культурної спадщини України обрядових хлібів, які випікає Тетяна Дукова, надає змогу громаді більше можливостей для розвитку у декількох сферах, і в освітній – також. Тож найближчим часом між сімейством Дукових та керівництвом громади відбудеться обговорення майбутніх спільних планів з реалізації розвитку громади.