Гурт «Тінь Сонця» є постійним учасником фестивалю «Дунайська Січ». Модерновий хеві метал з елементами аутентики – відмінна риса групи. Вони сміливо поєднують важкий рок і мелодійну бандуру, і як результат – відомі на всю Україну пісні, текст яких пробирає до глибини душі. Завдяки багаторічному досвіду, гурт знає, що публіка чекає від них. Вони готові здивувати вас популярними композиціями. А як бонус – кілька пісень з оркестром НАОНІ. Зустрічайте гурт «Тінь Сонця» 28 червня в День відкриття VI Міжнародного фестивалю «Дунайська Січ», що пройде в місті Ізмаїл не берегах Дунаю.
– Сергію, коли ви вперше захопилися рок-музикою?
– Я полюбив рок ще в перших класах школи і це була “Машина времени”, українські гурти “Плач Єремії”, “Кому вниз”, та ранній “Скрябін”, якого я відкрив дещо пізніше, вже у більш свідомому віці.
– А зараз, які у вас улюблені музиканти?
– Я свого роду меломан і можу слухати із задоволенням як Курта Кобейна, так і Ніну Матвієнко. Залежить від настрою.
– Цікаво, а які пісні у вашому плей-листі на телефоні?
– О, ні! Це великий секрет! Це особисте. Скажу по секрету, що інколи можу вмикнути навіть репчину. А знаєте, взагалі, що таке рок? Перегруз на гітарі чи сам роковий дух? Вважаю, зараз всі жанри дуже переплетені, і в чомусь це навіть прекрасно.
Як на вашу думку, чи є якась спільна риса для українських рок-гуртів, яка б їх відрізняла, скажімо, від британских?
Українські фолк-рок гурти, безумовно, відрізняються, але в цілому я не бачу бажання суттєво відрізнятись від британців, а головне розвивати концепцію змістовного українського року.
– Чим вам цікавий саме рок-фестиваль “Дунайська січ”?
– Відчуттям екзотичної України. Цитуючи Василя Лютого, це “від континенту скритий і забутий землі вкраїнської незвіданий кінець”. Окрім того, традиційно вмиваюсь водами Дунаю, хоча нормально поплескатись на пляжі в Ізмаїлі ще не вдавалось.
– Якби ви запрошували людей в Ізмаїл на «Дунайську Січ», на яких моментах ви б наголошували?
– Знаєте, в цьому регіоні взагалі багато цікавих міст. Наприклад, Буджак або Південна Бессарабія. Я всюди не був, але точно можу сказати, що і Вилкове, і мальовничі луки із залишками давніх фортифікаційних споруд поблизу Арцизу – чудові локації, на які обов’язково треба глянути. А завдячуючи прямому потягу Київ – Ізмаїл, який проходить і через кілька містечок Буджаку, до цих чудових місць можна дістатись навіть швидше ніж до глибинок тих же Карпат. Тобто приїхати на фестиваль «Дунайська Січ» – це ще й гарна нагода подивитися на все це.
– Як вам ідея в майбутньому розширити формат «Дунайської Січі»?
– Я би не робив на одному фестивалі аж таку жанрову еклектику, але якщо вона зможе суттєво підвищити авторитет та відвідуваність фесту місцевими жителями – треба пробувати й такий варіант. Хоча… Ну привезли б в Ізмаїл “Океан Ельзи”, ну зібрали б купу людей, сказав би щось позитивне Славко, може це б теж дало свої плоди. Проте чи була б це уже “Дунайська Січ”? Вирішувати організаторам.
– Що, на вашу думку, необхідно зробити, щоб «Дунайська Січ» стала насправді всеукраїнським фестивалем?
– Складно сказати, що саме зараз найбільше цікавить українських глядачів. Ми робимо свою справу, в той же час я бачу, що інтерес до тематичної просвітницької патріотичної музики падає: глядач хоче просто відірватися на концерті улюблених гуртів або ж просто побути в атмосфері “крутого движу”. В такому разі фестивалю потрібно або зробити ухил на тематично споріднені гурти, або ж взяти приклад з велетенських західноукраїнських фестивалів і запрошувати “топи”. В першому випадку це буде таки «Січ», в другому – фестиваль буде таким, як більшість і скоріш за все втратить свою родзинку, окрім хіба що географічного розташування.
– Чи не здається вам, що в нашій країні рок-музика опинилася на задвірках?
– Так і є. І найбільше мені болить те, що в цьому аспекті наш історичний ворог нас випередив і досі випереджає гігантськими масштабами. Скоріш за все це наслідок радянської доби, коли глибока українська поезія гнила в шухлядах чи концтаборах, що породило певні стереотипи: українські пісні мають бути лише про вареники і смереки, а от «глибока поезія» мусить писатись російською. Дивно, але навіть в бандерівській Галичині “Брати Гадюкіни” незрівнянно популярніші за “Плач Єремії”. Сподіваюсь, нікого не образив.
– Останнім часом у світі стало модно знімати байопіки, тобто біографічні фільми, про відомих музикантів. Якби вам запропонували знятися в такому кіно, кого б з музикантів ви б хотіли б зіграти?
– Марка Перковіча або Стінга.
– А якби у вас була можливість зняти біографічну картину про українського музиканта. Кого б вибрали?
– Однозначно кандидат один – Кузьма. Не тому, що трендово, а тому, що справді від душі.
– Рок-музика наче молодильні яблука. Мік Джагер у 75 років гоцає на сцені, як молодий. Як гадаєте, наскільки вас вистачить?
– Я захоплююсь такими ветеранами сцени і вкрай засмучений, що в Україні таких рокерів по суті нема. Це дивно чи то показово, до того ж прикро. Якщо Всевишній дає здоров'я і натхнення, то треба віддаватись глядачу до останнього подиху.
