Родина Гусейнових, яка живе у селі Табаки Болградської громади, вже два роки поспіль відкриває двері свого будинку для тих дітей, які з різних причин залишилися без родини. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Болградську міську раду.
Азербайджанець Насімі та бессарабська болгарка Марина зустрілись у травні 1997 року у чужій для обох державі – Туреччині, куди обоє приїхали на заробітки. Насімі на момент зустрічі вже влаштувався перекладачем у магазин шкіряних виробів, коли одного дня до нього звернулася чорноока дівчина з проханням допомогти працевлаштуватися.
«Більше цих очей я забути не міг, – з усмішкою згадує Насімі. – Що називається, потрапив із першого погляду». Їх кохання розтягнулось на десятки років, чоловіка не налякало навіть те, що Марина сама виховує 7-річного сина. Він зміг стати для нього батьком.
Через рік, у 1998-му, Туреччину торкнулась економічна криза. Насімі з Мариною поїхали до його рідного Баку, де відкрили свій магазин та зареєстрували свої відношення. Однак доля їм підкидувала чергові випробування, які вони разом долали. І врешті-решт родина остаточно зупинилась у селі Табаки, де Гусейнови почали будувати свій дім у 2003 році.
«У чоловіка золоті руки. Він і електрик, і першокласний зварник, і будівельник. Я вигадувала план будівлі будинку, і ми разом втілювали задумане», – ділиться Марина, яка завжди мріяла про велику родину, яку і зуміла створити.
У 2004 році в родині народилась дівчинка Айсель, у 2008-му – хлопчик Самір. Проте родина прагнула більшого. Одного разу, коли діти вже трохи підросли, Насімі побачив по телевізору рухомий рядок з номерами телефонів і пропозицією про створення патронатної сім’ї. У його пам’яті відразу спливли розповіді дружини та тещі про залишених дітей у дитячому відділенні, де обидві працювали.
«Ця реклама не давала мені спокою. Адже по суті подарувати нехай і на якийсь час сім’ю самотнім дитячим серцям ми могли, я так відчував, бо сам виріс у багатодітній родині. Повідомив про це Марині. Ми прочитали про патронатні сім’ї в Інтернеті. Дружина теж не була проти, але останнє слово було за нашими рідними дітьми. І вони дали своє «добро», – розповідає Насімі.
Гусейнови зателефонували до служби захисту прав дітей, тоді ще при Болградській райдержадміністрації, де їм повідомили, що необхідно надати пакет документів та пройти спеціальні курси в Одесі для отримання сертифіката. Подружжя погодилося. Але коли поїхали на перші заняття (вони проходили щотижня у вихідні), зрозуміли, що навряд чи подужають цю ношу.
«Одна така поїздка коштувала нам 1500 гривень, два роки тому це були чималі гроші. І поміркувавши, зрозуміли, що не потягнемо, про що чесно зізналися представникам служби. Але, дякую, нам дуже допоміг тоді заступник голови Болградської райдержадміністрації Андрій Дмитрович Гарвалов, який домовився про нашу безкоштовну поїздку та безкоштовне проживання в одному із гуртожитків Одеси», – згадує Насімі.
Проте й на цьому складнощі не скінчилися. Можливість зриву навчання з незалежних від Гусейнових причин, розчарування – перш ніж досягти своєї цілі, подружжю знову довелось долати перешкоди.
Сьогодні у сім’ї Гусейнових перебуває п’ять хлопчаків – четверо братиків-підлітків, позбавлених батьківського піклування, які неодноразово тікали з притулку, а потім і з прийомної родини, та один хлопчик, якій залишився без батьківського піклування. Нещодавно до біологічної матері повернулась 9-місячна Злата, яка потрапила до Гусейнових зовсім крихіткою.
Хлопчаки, які перебувають під патронатом, зізнаються, що у цій родині їм дуже добре. Брати із задоволенням допомагають Насімі у ремонті машини, їздять з ним за продуктами харчування. Відчувається, що Гусейновим вдалося, здавалося, неможливе – вибудувати довірчі стосунки з дітьми, які ще чотири місяці тому були схожі на норовливих колючих їжаків.
«Це зрозуміло. Кожна дитина, яка потрапляє до нашої родини, природно, приходить зі своїм багажем якихось психологічних проблем. Тут важливо набратися терпіння на період притирання, щоб з’явилися довірчі відносини. Не менш важливо одразу позначити й червоні лінії, за які не можна переступати», – ділиться секретами виховання Насімі.
Червоними лініями він називає ті межі, за якими дитині може бути, перш за все, небезпечно. Наприклад, гуляти до пізньої години. В іншому ж у дітей завжди є свобода вибору, дотримання цього балансу приносить свої позитивні плоди.
«Так свого часу мене та моїх братів із сестрою виховували батьки. Вони не нав’язували свою думку, дослухалися до нас. Цим же керуємось сьогодні й ми. Вважаю, що саме за патронатними сім’ями – майбутнє. Саме в таких сім’ях діти можуть отримати справжнє душевне тепло, побачити модель нормальних взаємин, які обов’язково потім принесуть у своє життя. Адже сім’я – це сила. Усього цього не можна отримати у притулку чи дитячому будинку, де система виховання построєна проти дитини й часто ще більше калічить її душу», – вважає Насімі.
На жаль, викорінити проблему покинутих дітей, дітей-сиріт навряд чи вдасться остаточно, а вже тим більше коли в країні триває війна. Але втішно, що є люди, які можуть, хочуть і готові ділитися теплом своїх великих сердець не лише з рідними, а й нерідними дітьми, вносячи свій вагомий внесок не лише у їхнє майбутнє, а й майбутнє всієї країни. Світле майбутнє, яке закладається із самого дитинства її громадян.
«Ми вдячні людям, які мають свідому позицію та добре серце. І це дуже важливо, адже дітей не направлять до закладу державного утримання,– наголошує начальник служби у справах дітей Болградської міської ради Марина Мохначева. – Ми шукаємо сім’ї, які готові у своїх домівках любити, виховувати та доглядати за дітьми, що потребують захисту і підтримки».
Бажаючі віддати частину своєї любові дітям, які залишились без батьківського піклування, можуть звернутися за додатковою інформацією до служби у справах дітей Болградської міської ради за адресою: м. Болград вул. Поштова,39, каб. № 11.
Підписуйтесь на наш канал у телеграм і читайте новини у зручний для вас час.
