Наприкінці травня поточного року Україні вдалося повернути з полону додому 75 військовослужбовців, серед яких 19 захисників острова Зміїний. Довгоочікуваний обмін став випробовуванням для Олени Гутник, адже у списках звільнених вона так і не побачила ім’я свого сина, 25-річного прикордонника Володимира Гутника. Жінка розповіла Бессарабія.UA про його захоплення, службу та випробовування полоном.
Брати від життя найкраще
Володимир навчався у Подільській школі №2, після 9 класу вступив до Подільського професійного ліцею на електрослюсаря трансформаторів та розподільчих пристроїв, а потім покращив свої професійні навички в коледжі у м. Одеса.
До строкової служби хлопець працював у локомотивному ДЕПО, ремонтував електровози.
“Володимир доволі ерудований хлопець, він постійно читав книжки, прагнув розвитку. Захоплювався відеогрою S.T.A.L.K.E.R, для свого персонажа Аквос Раду прописував сюжети та образи. Полюбляв проводити час з молодшими братами, бувати на природі”, — розповідає Олена Гутник.
Хлопець завжди підтримував матусю та допомагав їй у домашніх справах, вона могла розраховувати на старшого сина у будь-який момент.
У 2018 році Володимир став строковиком у Держприкордонслужбі України. Проходячи у центрі кінологічної служби навчання, він неабияк загорівся бажанням стати кінологом, йому було цікаво опанувати цю професію та розуміти основні принципи взаємодії людини з собакою. Саме тому він підписав контракт та вирішив продовжити службу прикордонником, спочатку Володимир працював у місті Болград, а згодом у місті Ізмаїл.
За певних обставин (ред. — наповненість навчальних груп) хлопцю так і не вдалося стати кінологом.
Проте у складі комендатури швидкого реагування Ізмаїльського прикордонного загону Володимир не раз долучався до посилення захисту державних кордонів, робота йому подобалась тим, що він міг відкривати для себе нові цікаві місця, бути ближче до природи, яка надихає.
27 місяців у полоні
Восени 2022 року контракт Володимира мав закінчитися, однак життя молодого хлопця в одну мить опинилося під загрозою. Старший сержант Володимир Михайлович Гутник 24 лютого разом з побратимами потрапив у російський полон на легендарному острові Зміїний.
“Того дня у місті був приліт, я працювала на швидкій (ред. — Олена була диспетчером автотранспорту), відразу не помітила, що зв’язок з ним зник, син перебував поза мережею. Потім з новин дізналася про захоплення острова, до останнього не вірила, що з хлопцями щось сталося. Коли виплакалася, почала шукати інформацію, й так потрохи ми всі родичі зміїновців об’єдналися у спільній боротьбі за них”, — згадує Олена Гутник.
Під час перебування у полоні Володимиру вдалося написати матері лист, в якому розповідав, що дуже сумує, хвилювався за те, як рідні сприйняли його неволю. Турбувався за родину, оскільки був у невідомості, що коїться в Україні. У розмові з матір’ю під час дзвінків Володимир завжди перебував у гарному настрої, з усмішкою на вустах, навіть попри біль, яка була у нього всередині.
Олена як матір все відчувала, її зв’язок з сином й досі є нерозривним, їй дуже важко говорити під час нашої розмови, сльози постійно заважають висловлюватися.
Звільнені побратими прикордонника розповідали Олені, що у її сина погіршився стан здоров’я, загострилася хвороба шлунку, також йому оперували апендицит. Матір чекає на сина, не дивлячись ні на що, та вірить, що Володимир витримає всі випробовування та наступного разу обов’язково буде в обміні.
Варто зазначити, що полон — це не функція збереження життя й поки на території ворога перебувають ще шість захисників острова Зміїний, битва славетного острова триває.
