Сьогодні, 3 грудня, важливий день для мене і ще мільйонів українців – Міжнародний день людей з інвалідністю. Це не привід для святкування , але важлива дата для того, щоб нагадати про нас і наші проблеми суспільству та державі. Ми маємо такі ж самі права, як і інші люди, державі потрібно лише пам’ятати про це. Коли пишуться закони, коли будують чи реконструюють будівлі, коли ремонтують дороги та тротуари та інше.

І відверто кажучи, мені капець як набридло, що про права людей з інвалідністю згадують раз на рік. І то здебільшого у контексті сльозливих історій, роздачі гречки та привітань «зі святом». Досить!

Я вирішив це змінити і запровадити День досвіду.

Навіщо це я роблю? Це дозволить хоча б трохи змінити точку зору та наповненість інформаційного простору. Адже для того, щоб зрозуміти ціну інклюзії, потрібно усвідомити проблему, хоча б на хвилину. Моя ціль – змінити свідомість людей, та може змінити свідомість кожної окремої людини, яка зануриться та проживе наші сценарії.

Як правильно називати людей з інвалідністю!

«Інвалід» краще замінити на «людина з інвалідністю». Таким чином ви акцентуєте увагу на особистість, а не особливості людини.

Згідно рекомендацій Комітету ООН по правам осіб з інвалідністю, яке закріплено Указом Президента України № 678/2015 п. 4, варто виключити з ужитку термін «інвалід», як такий, що є дискримінаційним і навішує певний негативний образ або тавро.

Рекомендація: використовувати терміни «людина з інвалідністю» або «особа з інвалідністю».

Не рекомендується вживати терміни, які наголошують на неповноцінності людини, наприклад, «з вадами» або «з відхиленнями». Рекомендація: використовувати терміни «людина з порушенням зору/слуху/опорно-рухового аппарату».

Однією з найпоширеніших помилок є використання терміну «люди з особливими потребами» по відношенню до людей з інвалідністю. Цей термін не є вичерпним, адже визначає значно більшу категорію людей, ніж мається на увазі. Зокрема, до людей з особливими потребами можуть відноситися майже всі незахищені верстви населення – люди без постійного місця проживання, вагітні жінки, батьки з дитячими колясками, люди похилого віку.

«Люди з обмеженими можливостями» – згідно Конвенції по правам осіб з інвалідністю є неприпустимим наголошувати на певних обмеженнях, адже згідно сучасної правової моделі інвалідності, обмеження у людини виникають в результаті великої кількості бар’єрів в суспільстві, архітектурі, а не через її безпосередньо фізичний стан.

Потрібно забути про формулювання «людина з обмеженіми можливостями», адже інвалідність жодним чином не обмежує ментальні можливості людини.

Якщо зробити україньські міста комфортними для проживання, збільшити кількість пандусів, спеціального транспорту, у людей з інвалідністю не буде особливих потреб. Потреби не змінються, змінюються умови.

Доступність середовища для кожної людини вимірюється її потребами, обсягом та характером діяльності.

Люди користуються житлом, навчаються, працюють, подорожують, купують товари, відвідують кіно, парки, займаються спортом, при потребі лікуються, і все це відбувається в певному середовищі.

Мати, яка подорожує з новонародженим малюком. Чи може вона вільно і безпечно подолати перехрестя, заїхати в магазин, щоб не лишати дитину надворі?

Як виглядає пересування по місту людини похилого віку, якій потрібно в аптеку, до нотаріуса чи у відділ соціального забезпечення? Чи легко їй подолати сходи, особливо коли вони не мають поруччя?

Ще більш проблемним є пересування людини, яка постійно користується інвалідним візком – вдома, на роботі, в транспорті.

Сходи, високі бордюри, вузькі двері – не дозволяють людям з особливими потребами дістатися до приміщення, перейти на інший бік вулиці, скористатися громадським транспортом. Тому доступність середовища або інклюзія це дуже важливе питання для нашого суспільства.

Якщо мова йдеться про інклюзивну освіту, то можливе використання терміну – «діти з особливими освітніми потребами».

Також дуже часта і некоректна ситуація, коли наводиться порівняння дітей з інвалідністю зі «здоровими» дітьми, в такому випадку виходить, що діти з інвалідністю «не здорові», хоч це і не так, не всі мають інвалідність через хворобу. Рекомендація: порівнюючи дітей/людей з інвалідністю з іншими, варто використовувати вислів «звичайні» – зі звичайними дітьми, люди з інвалідністю і звичайні люди, або люди без інвалідності.

Некоректним є використання терміну «прикутий до візка/ліжка», адже це не є об’єктивним, навіть якщо людина не може самостійно сісти, її можна перемістити з допомогою, тобто вона вже не «прикута». Якщо мова йдеться про людину на візку, то варто говорити – «людина, що пересувається за допомогою візка/коляски», «користувач візка».

Спорт та реабілітація людей з інвалідністю

Хендбайк – це велосипед для занять паравелоспортом (велоспорт для людей з інвалідністю), педалі крутять руками, а не ногами. При цьому заняття цим видом спорту розвиває м’язи і зміцнює здоров’я. Для тих, хто не може ходити, це єдиний спосіб забезпечити життєво необхідні кардіотренування. Цей вид спорту та реабілітації допоможе людям, які знаходяться в схожому становищі. Дозволить відчути свободу пересування, допоможе знайти мотивацію, надасть можливість подорожувати і займатися спортом, брати участь у велопробігах разом із звичайними людьми, тим самим інтегруючись у суспільство. На відміну від Європи, в Україні цей вид спорту не поширений через відсутність виробництва таких велосипедів і високу ціну в Європі (від 1000 євро і вище за один хендбайк, бувший у вжитку, новий коштує набагато дорожче).

Я хочу розвивати паравелорух у нас в Україні; так як креслень немає, я хочу спробувати виготовити самостійно кілька хендбайків для активних людей з інвалідністю, залучати нових людей для популяризації цього виду спорту і розширити можливості для людей з інвалідністю. Це буде стимулювати багато людей з інвалідністю займатися цим видом спорту і допоможе їм віднайти мету в житті.