Любов Волканова – життєрадісна мати двох дітей та любляча жінка. До війни – бізнесвумен, а нині енергійна та відчайдушна організаторка благодійних ярмарків та розпродажів у Болграді. Про своє життя та боротьбу за Україну жінка розповіла Бессарабія.UA.
До міста Болград Любов Волканова разом із сім’єю переїхала перед самим початком повномасштабного вторгнення, тоді її чоловікові запропонували хорошу роботу в агропромисловому комплексі Болградського району.
Сама Любов весь свій час присвятила родині, жінка займалася облаштуванням сімейного гніздечка на новому місці. Після 24 лютого вона не змогла стояти осторонь, тому почала волонтерити.
«Я намагалася з самого початку допомагати, у мене вже був досвід у Херсоні. Як власниця салону краси, я мала можливість допомагати хворим дітям. А з лютого 2022 року переключилася на допомогу ЗСУ: плела маскувальні сітки, збирала коробки з гуманітарною допомогою – була скрізь, де працювали на армію», – каже нам волонтерка.
Жінка дуже пишається своєю родиною, чоловік Микола завжди її підтримує у волонтерській діяльності.
«Він має можливість забезпечити родину таким чином, що я можу не працювати та мати багато часу для волонтерства. Крім того, він і сам передає гроші, продукти, допомагає всім, чим тільки може. Він – моя опора та стимул для роботи й розвитку», – з повагою розповідає Любов.
Влітку 2022 року у мовному клубі з вивчення української «Клуб солодкої мови», який організовує заняття щотижня у Болграді, Любов познайомилася з активною волонтеркою міста Оксаною Кілафли. Жінки відразу порозумілися та почали разом працювати задля Перемоги.
Разом волонтерки організували та провели понад десять благодійних ярмарків і різноманітних заходів, зібрали понад 200 тисяч гривень. Всі гроші через Благодійний фонд «Ліга добрих справ ЮА» передали на закриття потреб військових, а саме 88 окремого батальйону морської піхоти.
«Де ярмарок, там я! За своєю натурою я живчик, роблю все, що треба – і організовую, і допомагаю, і продаю, і збираю, і рахую. До всього завжди готова. До речі, ми ще й у школі проводимо ярмарки, там теж активно працюю, – каже жінка. – Я можу це робити і я роблю. Можливо, у масштабі всієї країни. Та того горя, що на нас впало, моя допомога маленька, але це мій внесок, моя справа… і це моя допомога Країні. У мене таке враження, що, якщо кожен буде допомагати хоч трохи – ми їх зробимо, і війна швидше закінчиться!»
Мотивація жінки на таку роботу проста та зворушлива.
Оксана та Любов налагодили контакт з військовими, в плані фідбека. Коли хлопці отримують допомогу – дрони, прилади чи коробки з речами, то вони відсилають світлини волонтеркам. Це своєю чергою не тільки звіт того, що допомога дійшла до адресата, але й мотивація на подальшу роботу.
«Я усвідомлюю свою справу, але мені було б набагато приємніше допомагати дітям, ніж збирати гроші на війну. Це крає мені серце… Краще допомагати нужденним у мирний час… Зараз така реальність… Війна скінчиться, я повернуся до звичних справ», – ділиться роздумами Любов.
Волонтерство дає змогу Любові відволіктися від тяжких думок. Хоча вони з чоловіком уродженці села Задунаївка Болградського району, 15 років прожили у Херсоні. У цьому місті у них друзі, колеги, знайомі, будинок. Сьогодні це все на окупованій території. Жінка хвилюється через це, й тому просто не може сидіти склавши руки.
«Моя заповітна мрія – вільна Україна. Щоб мої діти вчилися, зростали, робили кар’єру в Україні. Щоб вони не бігали по світах у пошуках кращої долі, а робили цю долю своїми руками та на своїй землі», – завершила наше спілкування Любов Волканова.
