Майор медичної служби, лікарка-анестезіолог Державної прикордонної служби України Оксана Виноградова рятує життя українських військових, працюючи у медичному закладі відомства та виїжджаючи на ротації на Херсонський напрямок. Про її роботу та службу розповіли у Південному регіональному управлінні Держприкордонслужби України, передає Бессарабія.UA.
Оксана Сергіївна ще з дитинства знала, що її шлях буде пов’язаний із медициною, та завжди бачила себе у білому халаті.
“Спочатку мріяла стати кардіологом – адже серце є найважливішим органом людини, але обрала анестезіологію. Можливо, тому що мені завжди подобалися професії, де потрібно чітко діяти та швидко приймати рішення”, – говорить лікарка.
Анестезіологія – це медицина на межі життя і смерті. Лікар-анестезіолог часто першим зустрічає пораненого пацієнта. На ротаціях у прифронтових умовах робота починається у протишоковій палаті. Саме туди евакуаційні бригади привозять поранених просто з поля бою.
Він оцінює стан пораненого, проводить необхідні обстеження. Лише після стабілізації життєвих функцій та зупинки кровотечі хірург може розпочати операцію.
Робота в умовах прифронтової медицини суттєво відрізняється від роботи у звичайному медичному закладі. Якщо у мирних умовах є час на підготовку та планування, то на передовій рішення доводиться приймати миттєво.
Найчастіше медики працюють з важкими пораненнями, масивними кровотечами, травмами грудної клітки та живота. Кожен випадок – це боротьба за життя. Деякі історії назавжди залишаються у пам’яті лікарів.
“Особливо важко дивитися в очі молодих хлопців, які запитують: “Лікарю, у мене буде рука? Нога?” Лікар повинен залишатися зібраним, але ти все одно переживаєш за кожного. Я жінка, і це неможливо відключити”, – говорить Оксана.
Вона згадує один із випадків, коли у пораненого сталася зупинка серця прямо у протишоковій палаті. Медики діяли негайно: відкрили грудну клітку і проводили прямий масаж серця. Такі моменти стають справжнім випробуванням для всієї команди. Саме командна та злагоджена робота у прифронтовій медицині має вирішальне значення.
“Тут неважливо, хто ти – лікар, медична сестра, санітар чи водій евакуаційного транспорту. Під час масового надходження поранених усі працюють як єдиний механізм. Ми розуміємо один одного навіть без слів”, – розповідає Оксана Виноградова.
Фізична втома під час ротацій — звична річ: недосипання, складні умови, постійна напруга. Але, за її словами, найважчим є емоційне навантаження. Найскладніше — коли не вдається врятувати людину. Та навіть у складні часи є те, що допомагає триматися.
На позиціях медиків живе собака Жулечка – вона першою чує обстріли та завжди зустрічає евакуаційні машини. Поки тривають операції, вона чекає… Саме поряд із нею душа медиків трохи відпочиває.
Після ротацій офіцер Оксана Виноградова відновлює сили поруч із рідними. Особливу силу їй дають ранкові прогулянки біля моря.
“Я дуже люблю зустрічати світанки на морі разом із собакою. У ці моменти відчуваєш спокій”, – ділиться жінка.
Потрібно відзначити, що за час повномасштабної війни українська військова медицина зробила величезний крок уперед. Українські медики здобули колосальний досвід. Можна сказати, що сьогодні у світі небагато місць, де є такий практичний досвід роботи з бойовими пораненнями.
Попри складність професії, Оксана Сергіївна з великою повагою говорить про своїх колег: “Я дуже вдячна медикам, які працюють на Херсонському напрямку, за цінний досвід та підтримку. Для мене велика честь служити поруч із такими людьми”.
І коли майора медичної служби запитують, що означає бути лікарем сьогодні, під час війни, вона відповідає просто: ”Це означає щодня робити все можливе, щоб людина відкрила очі і жила”.