1991 рік. Серпень. Україна робить свій перший крок у самостійне життя. Народжується нова держава, яка щойно відкинула кайдани залежності й почала свій шлях крізь випробування та перемоги. Того ж року у листопаді, у невеличкому південному містечку Татарбунари, народжується хлопчик Віктор Гаврилов. Його перший крик зливається з першим подихом незалежної України. І відтоді його доля, немов віддзеркалення історії країни, пройшла крізь ті ж самі етапи — від несміливих кроків до мужньої боротьби. Про своє життя, принципи та службу у лавах Національної Гвардії України Віктор Гаврилов поділився із Бессарабія.UA.
Дитинство Віктора припало на буремні 90-ті — час, коли Україна вчилася жити самостійно, економіка хиталася під тягарем криз, а люди щодня мусили знаходити в собі сили для виживання.
У родині Гаврилових підростало шестеро дітей. Багатодітність завжди є викликом, а особливо тоді, коли країна лише пробує стати на ноги. Та саме ці обставини загартували хлопчика, виховавши в ньому витривалість і працьовитість. Як маленький Віктор робив свої перші кроки, так і його країна — Україна — вчилася ходити, падати, вставати й знову йти вперед.
На початку 2000-х Віктор увійшов у юність. Це був час, коли країна відкривала для себе нові горизонти, намагалася знайти власний голос серед інших держав. І для Віктора це був час пошуку себе.
Хлопець обрав будівельну справу — професію, яка вчить творити, зводити з нуля, долати труднощі. У місті Одеса він працював бригадиром на будівельних майданчиках багатоповерхівок. Йому подобалося відчуття роботи на висоті — коли ніби рукою можна торкнутися неба.
«Будівництво — це завжди про майбутнє, про дім, про фундамент, на якому стоятиме нове життя», — каже чоловік.
Поруч із ним завжди була його кохана Анастасія. Вперше вони зустрілися під час її навчання. Спочатку дружнє спілкування, потім — погляд, перший танець, іскра… А далі — спільне життя, яке Віктор називає справжнім подарунком долі.
«Я дуже люблю свою дружину. Вона подарувала мені найбільше щастя — нашого сина Кирила. Моя родина — це мій світ, моя опора і моя мотивація», — зізнається він.
Віктор не приховує: саме заради них він готовий був на будь-що. І коли настав час робити вибір, чоловік зробив його на користь служби.
24 лютого 2022 року війна увірвалася в життя кожного українця. Для Віктора це стало переломним моментом. Він довго вагався, як саме може бути корисним державі. Дружина відмовляла його від служби, боялася відпустити на війну. Але серце підказувало інше.
У 2023 році Віктор Гаврилов приєднався до лав Національної гвардії України. Завдяки дисципліні та водійським навичкам отримав посаду водія у взводі оперативного призначення військової частини 3058 у місті Ізмаїл.
«Я завжди був уважним за кермом, умів швидко реагувати на ситуацію. Тут ці якості стали основою моєї служби. Я зрозумів: кожен має знайти своє місце у війську, і моє місце тут», — говорить Віктор.
Служба змінила його. Чоловік став більш відповідальним, усвідомленим, навчився покладатися на побратимів і бути тим, на кого можна розраховувати.
Гвардієць пригадує навчання, коли їхній підрозділ відпрацьовував дії під час нападу диверсійно-розвідувальної групи противника.
«Декілька наших умовно отримали “поранення”. І ми зробили все чітко й злагоджено разом: відбили атаку й винесли “поранених”. Я тоді зрозумів — армія тримається на взаємоповазі, взаємодопомозі та честі мундиру», — ділиться герой публікації.
Для Віктора важливі дисципліна, чистота й тверезість думки. Він переконаний, що військовий повинен бути прикладом.
«Якщо ти носиш форму, то не маєш права на слабкості, які принижують гідність. Це неприпустимо», — стверджує Віктор.
Військовий вірить: справжній воїн — це не лише той, хто тримає зброю, а й той, хто береже власну совість чистою, а обличчя — гідним.
Попри військові будні, головною мотивацією для Віктора залишається родина. Він відверто зізнається: служить заради коханої та сина, заради майбутнього їхньої сім’ї. «Мені дуже пощастило з дружиною. Вона мудра, терпляча, моя найбільша підтримка. Ми мріємо, що після війни у нас з’явиться донечка. Хочу, щоб у нашому домі, який я почав будувати ще до початку повномасштабного вторгнення, лунав щасливий дитячий сміх», — каже гвардієць.
Сьогодні Віктор Гаврилов — справжній ровесник своєї держави. Як і Україна, він пережив дитячі труднощі, юнацькі пошуки, перші перемоги та великі випробування війною. Його шлях — це віддзеркалення шляху країни.
Він вірить у перемогу і мріє про мирне майбутнє, про добудований власними руками дім, про щасливе життя родини на рідній бессарабській землі.
Україна дорослішає разом зі своїми людьми. А люди, як Віктор, стають тими, хто стоїть на варті нашої Незалежності — сьогодні, у день, коли їй виповнюється 34 роки.
