14 лютого на півдні Одещини винороби відзначають свято Трифона Зарізана, яке має давнє болгарське коріння, адже саме цього дня проводять перше підрізання виноградної лози. Давню традицію шанує і агроном-винороб Василій Іванович Гулько, який вже понад 50 років мешкає у Болграді. Своєю історією винороб поділився з Бессарабія.UA.
75-річний Василій Іванович, українець за національністю, має великий досвід у виноробстві, адже справа передавалася в його родині з покоління в покоління. Родом він зі старовинного села Городківка на Вінниччині. Освіту здобув в Одеському сільськогосподарському інституті, де навчався на факультеті виноградарства та виноробства за спеціальністю «агроном-винороб».
“ У мене батько, дід і прадід були виноробами, мій вибір також впав на отримання освіти за цим фахом. За розподілом у 1974 році переїхав до міста Болград, де мені запропонували працювати на Болградському виноробному заводі, одразу призначивши начальником цеху, оскільки була потреба у фахівцях з відповідною освітою”, – розповів Василій Іванович Гулько.
У Болграді чоловік створив родину, разом з дружиною виховував доньку та сина.
Культура та звичаї місцевих жителів стали для нього рідними, а робота приносила велике задоволення. Василій Іванович пропрацював 50 років на Болградському винзаводі, а також деякий час на підприємстві «Харчовик» та інших виноробнях. Навіть після виходу на пенсію він не полишає улюблену справу: консультує колег, допомагає з технологічними процесами та самостійно виготовляє вино.
“Зараз займаюсь творчим виноробством. Продовжую виготовляти “Оксамит України”, “Перлину степу”, відоме Болградське десертне, які ми робили на заводі. За час своєї роботи мені пропонували посади керівника, мені завжди було цікаве виробництво, його процеси – це моя стихія”, – ділиться Василь Іванович.
Чоловік є дипломованим фахівцем, який виготовляє класичне шампанське за пляшковим методом. Процес виробництва ігристого вина доволі тривалий та займає до двох років. Для цього використовується спеціальна тиражна суміш, яка розливається по пляшках, де напій має пройти етап бродіння та витримки.
Як зазначає Василь Гулько, шампанське виробляють із сортів винограду Шардоне, Фетяска, Аліготе, Сухолиманський.
Ще під час роботи на винзаводі він співпрацював з колегами Артемівського заводу шампанських вин, який виробляв продукт за класичним рецептом.
“Шампанське з болградського каберне виробляв Артемівський завод. Матеріал для шампанських вин, особливо червоних, до Донецької області доставляли з Болграда. Я часто там бував з робочими поїздками. На жаль, вже цього видатного підприємства немає”, – з сумом каже Василь Іванович.
Наразі винороб виготовляє 25 видів класичного вина у добових діжках, з витримкою. Цього року він презентує кріплене десертне вино Марсала, яке відоме на італійському острові Сицилія. Цей вид витримують у діжці на сонці чотири роки. Вино янтарного кольору нагадує коньячні вироби, однак має особливий смак та аромат.
“На смакові якості виробу впливає сорт винограду та підхід спеціаліста, багато залежить яку технологію використовують. З одного сорту можна зробити різні найменування, з Каберне – Каберне по білому, по червоному, шампанське, напівсолодке, десертне”, – каже винороб.
Він упевнений, що кінцевий результат залежить від настрою винороба, його відношення до праці.
За піввікове життя на території багатонаціонального краю Василь Іванович Гулько став місцевим, а культура етнічних груп Болграда стала для нього дуже близькою.
“У Болграді я прожив багато років і глибоко шаную місцеві традиції. Можна сказати, що я вже болгарин з українським корінням. 14 лютого тут заведено вітати виноробів, адже Трифон — наш покровитель. Як і болгари, цього дня я роблю перше підрізання виноградної лози, дотримуюсь обрядів, поливаю кущ вином, а потім святкуємо з друзями та вітаємо один одного”, – каже винороб.
За традицією з лози для господаря роблять вінок, яким його коронують. На кущ кладуть хліб та зав’язують рушник. Обряд проводиться для того, щоб сільськогосподарський рік минув легко та був щедрим на врожай, а господарі були сповненими здоров’ям та силою.
До переїзду в Болград Василь Іванович не був знайомий із цією традицією — на Вінниччині він не пригадує нічого подібного.
Відверто зізнається, що мав багато пропозицій роботи в інших містах України та за кордоном, але покинути Бессарабію, яка стала для нього другою домівкою, так і не зміг.
Робота на потужному підприємстві дала йому змогу реалізувати себе як фахівця. Зараз, уже на пенсії, він ділиться досвідом, бере участь у виставках і ярмарках, зустрічає туристичні групи. У своєму будинку, розташованому на березі Ялпугу, вирощує різноманітні рослини.
Василій Іванович Гулько — шанована людина в місті, справжня скарбниця знань і досвіду, талановитий винороб і агроном.
