Феодора Дмитрівна та Степан Володимирович Кулінські разом вже довгих 65 років. Блакитноокий болгарин із села Табаки закохався у красиву албанку з Каракурту у далекому 1959 році. Відтоді їхні серця поєдналися назавжди. У подружжя двоє синів, четверо онуків та семеро правнуків. Зі своєю історією життя родина Кулінських поділилася з Бессарабія.UA.
Феодора Дмитрівна народилася у 1938 році у селі Каракурт (нині Василівської громади) у родині сільських трудівників Стамат Катерини Миколаївни та Дмитра Дмитровича.
Вона пам’ятає, як її родина пережила голодомор, батьки робили все можливе, щоб врятувати доньку та сина від страшних наслідків того періоду. Жінка згадує, як вони їли коржики, які готували з лободи та грубих висівок.
Попри складні часи, Феодорі Дмитрівні вдалося закінчити семирічну школу. У 1953 році вона вступила до медичної школи, яка тоді функціонувала у місті Болград. Там дівчина здобула професію медсестри, але за умовами навчання через два роки вона поїхала працювати до Дніпропетровської області, згодом до Донецької, де трудилася у медичному пункті на шахті близько двох років.
Степан Володимирович народився у 1937 році, він був четвертою дитиною із шести у родині Кулінських Феодори Дмитрівни та Володимира Петровича. Ще з дитинства він захоплювався технікою, у дорослому житті цікавість взяла верх, Степан вивчився на тракториста та водія у м. Чадир-Лунга (Молдова).
За три роки до знайомства з майбутньою дружиною потрапив на строкову службу до латвійського міста Шауляй, обіймав посаду водія-електромеханіка, та навіть залучався до освоєння цілинних земель СРСР.
Тимчасова робота привела до кохання усього життя
Жовтень 1958 року…Повернувшись із Донеччини, Феодора Дмитрівна, як молода спеціалістка, мала свої плани на майбутнє. Однак, розподілення внесло свої корективи. Районний відділ охорони здоров’я направив медичну сестру на тимчасове місце роботи у село Табаки. Вона дійсно не сподівалася, що довго тут зможе працювати.
У населеному пункті молода дівчина потоваришувала із сестрою свого майбутнього чоловіка. Одного вечора дівчата пішли на танці до клубу, який розміщувався у будівлі підприємства “Заготзерно” неподалік залізничного вокзалу. Тоді з товарного потягу зійшов статний хлопець, як виявилось пізніше, – це був Степан, який повернувся з армії.
“Здалеку подружка розгледіла, що це її брат. Степан привітався та пішов з нею додому до батьків. Потім вона повернулася та каже, що я буду їхньою невісткою. Ось так почалося наше спілкування. Я орендувала квартиру у селі, і одного дня вони прийшли за мною, сказали, що вдома батьки вже чекають”, – сміється Феодора Дмитрівна.
Коли дівчина пішла, господарка квартири занепокоїлася і почала її шукати, адже сусіди вже розповіли, що вона переїхала жити до хлопця, не засватавшись.
Мати Степана, заступилася за невістку та дала зрозуміти всім, що у їхньому будинку ніхто ніколи не скривдить її. Насправді, родина Кулінських прийняла дівчину як рідну доньку. Мовний бар’єр не став перепоною.
Феодора за національністю албанка, не розуміючи болгарської мови, відчувала найголовніше – у сім’ї Степана її поважають.
Батьки дівчини спочатку були розгублені, не розуміли як так швидко все відбулося, що донька одружується, однак підтримали молодят в їх виборі бути разом.
16 січня 1960 року Феодора та Степан розписалися, а 14 лютого зіграли велике болгарсько-албанське весілля. 18 листопада того ж року у пари народився перший син Степан.
Через рік подружжя почало будівництво власного будинку по Болградській вулиці села Табаки. Кожного дня вони потрохи створювали своє місце сили, вкладали багато зусиль у своє майбутнє.
Феодора Дмитрівна працювала у кабінеті лікаря-дерматолога у Болградській лікарні, 33 роки до самої пенсії це було незмінним її місцем роботи. Степан Володимирович працював у колгоспі “Україна” с. Залізничне водієм.
У 1968 році чоловік у складі війська СРСР взяв участь в операції “Дунай” на території Чехословаччини.
“Найскладніше було у той період, бо ми з сином залишилися без його підтримки. Степан поїхав у травні, а повернувся у листопаді. Тоді виникли проблеми з будівництвом, через рясні дощі стіни кухні, які тільки-но підняли, впали, довелося по новій все робити”, – згадує Феодора Дмитрівна.
Жінка дуже хвилювалася за чоловіка, його долю. Однак, на щастя, він повернувся неушкодженим та все стало на свої місця. Вже у 1972 році у подружжя Кулінських народився другий син Олександр.
Батьки живуть думками про дітей
Хлопці виховувались у любові та взаємоповазі. Від батька вони перейняли захоплення транспортними засобами, обидва сини пішли за його стопами. Степан закінчив восьмирічну Табаківську школу, ще два роки навчався у Болградській гімназії. Після закінчення отримав спеціальність токаря та вивчився на водія, вже після строкової служби пов’язав діяльність з управлінням автотранспортних засобів.
Старший син Кулінських одружився з Тамарою Мокан із села Залізничне, пара будувала своє життя у батьківському будинку дружини. У подружжя двоє дітей та п’ятеро онуків.
Цікавий той факт, що у родині Кулінських професії передаються із покоління у покоління. Так, син Степана та Тамари – Максим став далекобійником, донька Аліна – медичною сестрою.
Молодший син Кулінських Олександр після закінчення 8-річної школи навчався в Ізмаїльському ПТУ. Працював трактористом та одночасно навчався у вечірній школі. Згодом отримав посвідчення водія, навчаючись у ДОСААФ у м. Болград, та також присвятив життя водійській сфері.
Олександр одружився з Валентиною Кулінською із села Залізничне, так вийшло, що молоді люди мали однакове прізвище.
Пара живе у батьківському будинку, тут у них народилися та зростали дві доньки. Молодша Альбіна здобула педагогічну освіту, до декрету працювала у Болградській школі №2.
А з батьками, бабусею та дідусем у будинку живе з власною родиною старша Ольга. Вона працює фельдшером у службі екстреної швидкої медичної допомоги та рятує людські життя, як колись бабуся.
Виходить, що у будинку Кулінських зараз живе чотири покоління людей.
Дівчата згадують, як багато уваги їм приділяли бабуся та дідусь, як бавили, допомагали у різних питаннях та підтримували.
Велика родина – велика цінність
Цікавим фактом є те, що у родині Кулінських збереглося багато традицій. У будинку щодня о 19:00 годині збираються за стіл вечеряти та завжди, якщо хтось із домашніх запізнюється, його чекають.
Передалася у родині традиція хрещення дітей. Так, Степан і Тамара стали хрещеними для племінниць, їхні діти є кумами один одному.
На великі свята та щонеділі біля бабусі та дідуся збирається вся велика родина, у тому числі діти та онуки, які живуть окремо. Вони приїжджають провідати Феодору Дмитрівну та Степана Володимировича. Всі приділяють їм увагу, турбуються, дарують теплі обійми. Пенсіонери безмежно радіють, коли бачать своїх нащадків, пишаються їхніми досягненнями.
“Якщо хочеш побачити добре відношення до себе, потрібно теж робити добро. Не уявляю, як люди живуть на самоті. Мені достатньо почути, що вдома хтось спілкується, відразу стає приємно”, – каже Феодора Дмитрівна.
Своєю чергою онуки кажуть, що бабуся та дідусь для них є прикладом взаєморозуміння, мудрості, стриманості у подружньому житті.
“У мене золотий чоловік, ми жили щасливо, завжди розуміли та чули один одного. Життя прожити, як кажуть, не поле перейти. Тепер хочу, щоб наші онуки та правнуки побудували щасливе життя зі своїми родинами, щоб були найголовніше здоровими. Ми тішимося, що кожен має другу половинку, має діточок, адже мати родину – це найбільша цінність у житті”, – каже жінка.
Всю нашу розмову Степан Володимирович лише слухав дружину та уважно дивився на неї, своїми блакитними та глибокими як океан очима. До речі, в онуків вони такого ж кольору, передалися у спадок. А Феодора Дмитрівна ніжно торкалася його руки, щоб він відчував її тепло.
Вже у січні подружжя Кулінських відзначить 65 років спільного життя – своє залізне весілля. Для пари роки промайнули дуже швидко, але вони зазначають, що кохання вічне, воно живе зараз та житиме завжди у дітях та онуках.
Фото автора та з архіву родини Кулінських