30-річний мешканець міста Ізмаїл Горобченко Олександр на початку повномасштабного вторгнення свою діяльність спрямував у волонтерство, а у 2023 році приєднався до лав ЗСУ. Був водієм протитанкового взводу, відповідав за евакуацію захисників на передовій. Про це Бессарабія.UA розповіла дружина Олена Горобченко.
Справа усього життя
Олександр був родом із села Кочкувате, у минулому Татарбунарського району. Ще змалечку він проявляв інтерес до автомобілів. Працюючи водієм у сільгоспгосподарстві, батько Олександр Павлович часто брав сина із собою в поле. Мати Любов Іванівна завжди чекала вдома на своїх хлопців, своє життя жінка присвятила добробуту родини.
За роки спостерігань та практики Олександр зумів навчитися вправно керувати багатьма видами транспорту – автомобілями, тракторами, комбайнами. Як і батьки, він постійно працював, був хазяйновитим хлопцем.
Після отримання середньої освіти Олександр у 2010 році вступив до Ізмаїльського технікуму, де отримав спеціальність “експлуатація і ремонт машин, обладнання агропромислового виробництва”. Продовжив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Київ).
Через три роки у місті Ізмаїл він зустрів свою майбутню дружину Олену, дівчина тоді навчалася у педагогічному університеті. У серпні 2015 року закохана пара одружилася, у грудні в них народилась донечка Анна.
Тоді Олександр працював водієм у ТОВ “Корона плюс”. Колеги згадують його лише добрим словом. Він був надійним товаришем, завжди приходив на допомогу. До Олександра часто зверталися з проханням полагодити автомобілі, а він залюбки консультував, адже добре у цьому розумівся.
У вересні 2020 року у родини Горобченко народився син Михайло – радості та щастя не було меж.
Олександр завжди хотів у гідних умовах виховувати своїх дітей та мріяв про роботу у морі. У 2021 році він закінчив морську академію, здобув професію механіка. Однак омріяному рейсу завадило повномасштабне вторгнення.
Тоді чоловік дуже переживав за свою родину, майбутнє країни. Він неодноразово був ініціатором відкриття зборів на підтримку військових, хотів бути корисним та об’єднував навколо себе інших волонтерів.
У березні 2023 року чоловіка призвали до ЗСУ. Спочатку він проходив навчання в Кіровоградській, потім у Миколаївській областях.
Олександр професіонал своєї справи й на передовій виконував обов’язки водія. Він захищав країну в складі протитанкового взводу механізованого батальйону, відповідав за евакуацію поранених та загиблих побратимів на Харківському напрямку, де точились бої за українську територію.
“Саша завжди був патріотом, ніколи не казав, що йому було важко. Він мало що розповідав про службу, завжди відповідав коротко – “я живий, руки й ноги цілі…” Був стійкою та сильною людиною”, – ділиться Олена Горобченко.
За сумлінне виконання обов’язків, високий професіоналізм Олександр був нагороджений відзнакою Командувача військ оперативного командування «Південь».
Загинув, коли їхав рятувати побратимів
У листопаді 2023 року востаннє Олександр зустрівся з коханою, тоді у Харкові дружина помітила, як сильно змінився її чоловік. І хоча він ніколи не скаржився, Олена відчувала його біль через втрату побратимів, страх за близьких. Його боротьба була психологічно більш важкою, ніж фізично.
На початку лютого цього року Олександр мав приїхати додому у відпустку, побути з рідними, відволіктися від поганих думок. Але, на превеликий жаль, повернувся на щиті.
21 січня 2024 року солдат Горобченко Олександр їхав на місце призначення, щоб забрати поранених захисників, однак потрапив у смертельне ДТП у Піщаному, Куп’нського району.
“Трапилось лобове зіткнення з іншою машиною, в цій аварії Олександр і його побратим Сергій Козаков зазнали травм несумісних з життям”, – розповіла дружина захисника.
Для родини та побратимів Олександра його загибель за кермом авто стала шоком, адже він був водієм від Бога, за час служби він вивіз з поля бою понад 100 бійців.
“Завжди, коли чоловік виїжджав на бойові завдання, він мені писав, що буде декілька днів без зв’язку, і я чекала. 21 січня о 15.00 він написав смс “все добре”, на жаль, це було останнє смс…Наступного дня ввечері моє серце не витримало, я написала командиру, який сповістив мені про страшну звістку”, – згадує Олена.
Коли залишається тільки пам’ять
Замість щастя у родину Горобченко прийшло горе. Її коханий загинув о 21 годині 21 січня 2024 року. Молодий, мужній, дбайливий та рідний чоловік пішов з життя раптово.
“Саша мріяв про велику міцну родину, ми жили тут і зараз, мріяли прожити щасливе життя. Зараз найбільшою підтримкою для мене є наші діти, я живу заради них, вони не дають опускати руки, також велика підтримка моєї родини, батьків Сашка, його товаришів по службі”, – ділиться дружина загиблого захисника…
Горобченка Олександра поховали у місті Ізмаїл на Алеї слави Нового цвинтаря.
У нього залишилися дружина, батьки, 8-річна донечка, 3-річний синочок та сестра. Головними бажаннями родини зараз є Перемога над ворогом та вшанування пам’яті солдата Горобченка Олександра Олександровича.
Нещодавно Олена створила на сайті Президента петицію про присвоєння її чоловікові, водію 41-ї окремої механізованої бригади 2-го механізованого батальйону протитанкового взводу, почесного звання “Героя України”, підтримати петицію можна за посиланням.
Вічна пам’ять та шана Герою Горобченку Олександрові Олександровичу!
