29-річний дитячий хірург Герасим Петросян стоїть на варті охорони здоров’я у Тарутинській центральній лікарні. Про свій професійний шлях, бачення сучасної медицини та виклики війни лікар розповів Бессарабія.UA.
Герасим за національністю вірменин, його батьки переїхали з Вірменії до безпечної України у 1990-х роках через Карабаський конфлікт. Молода та перспективна родина Петросян вимушена була лишати Батьківщину з маленькою донечкою на руках, старшою сестрою нашого героя. Тато Давид за освітою економіст та мати Азнів – фізик, розпочали нове життя на українській землі.
Герасим народився у 1994 році, його дитинство та юність пройшли у селі Липняжка Кіровоградської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №2. Атестат про базову середню освіту Герасим отримав з відзнакою, після закінчення 9-ти класів вступив до Одеського обласного базового медичного училища.
“На вибір майбутньої професії вплинули батьки. Ми з сестрою обрали медичний напрямок за їхньою рекомендацією. Вони бачили, що бути лікарями – наше покликання”, – розповідає Герасим.
У медичному училищі молодий хлопець навчався за спеціалізацією “Лабораторна діагностика”, а у 2012 році вступив до Одеського медичного університету на педіатрію. В обох закладах освіти Герасим навчався на бюджетній формі, сумлінно виконував завдання, намагався кожне слово викладачів закласти в пам’ять, бо розумів свою відповідальність перед батьками та майбутніми пацієнтами.
“На п’ятому курсі ми проходили цикл дитячої хірургії в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні. Моїм викладачем був Олександр Васильович Осадчий, саме тоді я повністю визначився з напрямком роботи”, – розповідає Герасим Петросян.
Трирічну інтернатуру молодий лікар також проходив на базі цієї лікарні, й саме тут він опановував професію, наслідував прикладу видатних хірургів та прагнув стати одним з них.
Складнощі адаптації та комунікації
У 2021 році Герасим з дружиною Оксаною, з якою вони разом ще з першого курсу медуніверситету, вирішили переїхати до селища Тарутине. Молодому лікарю запропонували підписати контракт на роботу у центральній лікарні.
Він – молодий та амбіційний – дитячий хірург віддав перевагу селищу, а не мегаполісу, бо саме тут була необхідність у лікарях даних напрямків.
Герасим у своїй практиці дотримується правила “не нашкодити”. Він зізнається, що попри те, що навчався 12 років, з боку пацієнтів на початку професійної діяльності все-таки відчував недовіру.
“Коли ти – молодий лікар, кожне твоє слово розглядається під мікроскопом, перевіряється. Я постійно даю людям вибір, можу надати першу допомогу та направити до Дитячої обласної лікарні. Іноді варто довірити життя дитини більш досвідченим спеціалістам. Мене завжди вчили, що амбіції хірурга мають бути на другому плані, а на першому завжди – рішення пацієнта”, – розмірковує дитячий хірург.
Якихось труднощів з маленькими пацієнтами він не відчуває, навпаки, каже, що вони бояться собі нашкодити та йдуть на контакт.
“На жаль, у наш час медицина не на першому плані, завжди щось зупиняє людей – фінансова сторона, недовіра… Однак, коли дорослі нехтують своїм здоров’ям – це їхня справа, але коли йдеться про дітей, то здоровий глузд повинен брати верх”, – запевняє Герасим Петросян.
Наставники як приклад самореалізації
У Тарутинській центральній лікарні дитячий хірург робить операції, які відповідають технічному оснащенню лікарні. Минулого року він пройшов курси підвищення кваліфікації з лапароскопічної хірургії, сьогодні консультує пацієнтів на базі поліклінічного відділення. Коли трапляються невідкладні ситуації, Герасим Петросян консультується з обласними колегами, зважує ризики та в окремих випадках віддає перевагу модернізованій лікарні.
Восени 2023 року хірург з колегами провів унікальну для Тарутинської ЦРЛ операцію з пересадки лоскоту шкіри – дитині провели пластику вушної раковини.
“Насправді, ця техніка не є складною, але для нашої лікарні рідкісною, оскільки для складніших втручань потрібне спеціальне обладнання, дитяча реанімація”, – пояснює лікар.
Через повномасштабне вторгнення до Тарутинської громади переїхало багато переселенців. Пацієнтів побільшало, а кваліфікованих фахівців бракує.
“У нашій роботі є дві сторони медалі. Я не можу себе уявити кимось іншим. У професію вкладено дуже багато сил та часу. Шалений ритм і відношення суспільства іноді знесилює. Мало хто помічає, що стоїть за професією лікаря. Як він приходить додому о третій ночі, а зранку знову йде на роботу. Як здає кров для пацієнта, який може померти. Як на вихідних не проводить час із дитиною”, – ділиться своїми думками дитячий хірург.
Попри складнощі, Герасим бачить свій розвиток в Україні, тут він має статус, перспективи, тут хоче з дружиною виховувати маленьку донечку та приносити користь своєму народові. Чи думав він про трудову еміграцію та зміни у професії?
“Людина має думати не тільки під час війни, а взагалі. Потрібно ставити собі питання – хто ти для своєї країни, що можеш змінити? Якщо хочеться змін, то починати потрібно завжди з себе. Незалежно від своєї національності я дотримуюсь проукраїнської позиції. Працюю та допомагаю державі чим можу та тим, що виходить краще за все”, – розповідає Герасим Петросян.
Він усвідомлює, що для того, щоб зробити професійні висновки, має пройти багато років. Під час нашої розмови постійно згадує, що є лікарі, про яких варто розповідати світові.
“Розумію, що для того, щоб стати гарним лікарем, потрібно багато часу, й лише через 25 років можна буде казати про досягнення у роботі. Зараз завдання – використовувати усі знання на максимум”, – стверджує молодий лікар.
На питання, якими характеристиками повинен володіти хороший лікар, Герасим хоче відповідати іменами.
“Те, що я зараз вмію та втілюю у життя, навчився завдяки своїм вчителям. Це – Олександр Васильович Осадчий – військовий хірург, Іраклій Сергійович Берестов – дитячий хірург, ця людина багато чому мене навчила, Людмила Пантеліївна Матвійчук – викладач та дитячий хірург, Марина Георгіївна Мельніченко – дитячий хірург, Леонід Іванович Іович – завідувач хірургічного відділення Тарутинської лікарні, саме він є моїм наставником у медзакладі. Іван Миколайович Хрістов, Олексій Володимирович Гібеско – це хірурги, які у лікарні мене, молодого хлопця, вчили, допомагали, підтримували”.
Лікар вважає, що професія, яку допомогли обрати колись батьки, подарувала йому неймовірно важливий досвід. На його шляху трапляються професіонали своєї справи, які діляться безцінним досвідом.
Вони роблять свою роботу 24 години на добу й сім днів на тиждень, й тому однозначно гідні поваги та визнання.
