30 червня 2022 року, після важких боїв, ЗСУ звільнили острів Зміїний від російських окупантів. Однак у ворожому полоні й досі залишаються 33 військових, які у перший день повномасштабного вторгнення обороняли легендарний острів. Їх сім’ї чекають на повернення своїх захисників, серед них і родина Куртєвих з міста Рені Ізмаїльського району. Бессарабія.UA зв’язалася з матір’ю військовополоненого сержанта 22-річного Олександра Куртєва.
Хлопець навчався в Ізмаїльському медичному коледжі. Після його закінчення у 2020 році підписав контракт на службу військовим фельдшером та встав до лав захисників.
Катерина Куртєва чекає на сина з 30 січня 2022 року, коли він заступив на вахту на о. Зміїний. Хлопцеві до кінця зміни залишався ще один тиждень, він дуже чекав зустрічі з рідними та коханою дівчиною, проте 24 лютого всі мрії були зруйновані. Олександр разом з побратимами потрапив під обстріл на острові Зміїний.
Ще рано-вранці син повідомив рідним, що почалася війна. Впродовж дня тримав зв’язок, а ввечері на повідомлення вже не відповідав. Коли військових Зміїного оголосили загиблими, родина Сашка не могла повірити, що його вже немає.
“Ми йому телефонували, але номер був поза зоною. Нам всі відповідали, що немає зв’язку. Новина, що вони всі загинули, була шоком. Я не знаю, як ми пережили ту ніч. У моїй пам’яті вона наче стерта, настільки важко це згадувати”, – розповідає Катерина.
Під ранок родина стала аналізувати розмови з Сашком та розуміти, що окрім прикордонників на острові були й морпіхи, а про них мало що відомо. Тоді в соціальних мережах родини військових стали обмінюватися інформацією та створили власний чат. 26 лютого, коли рф оприлюднила відео, на якому були захисники Зміїного, в них з’явився шанс на порятунок.
“Вони ж показали, що везуть їх з Севастополя до Одеси, так ми зібралися та виїхали назустріч. Вже дорогою ми стали усвідомлювати, що це неправда, їх так легко та швидко не повернуть, а візьмуть у полон”, – згадує Катерина.
З тієї поїздки родина Куртєвих повернулася ні з чим, але, зібравшись силами, стала боротися за Олександра разом з іншими родинами військовополонених. Вони організовують акції, флешмоби, друкують листівки, плакати, спілкуються з керівництвом – ні дня без боротьби, бо ті, про кого мовчать, чекають на допомогу.
Єдина вісточка від військових родинам була у серпні минулого року, а відповідь від рідних хлопцям надійшла тільки в березні 2023-го.
“Понад рік вони не знали, що з родинами, чи живі ми, що з долею країни. І, взагалі, чи хтось їх шукає? Уявляєте, як це. Нам розповідав звільнений з полону хлопець, що вони всі плакали над цими листами, забилися по кутках та плакали. Хоч були морально знесилені, але думали не про власне життя, а про нас”, – ділиться Катерина.
Родини захисників Зміїного не втрачають надії, що їх почують та в списках на обміни вони частіше бачитимуть знайомі прізвища.
“Вірю, що нас почують, і, нарешті, ми всіх повернемо, щоб усі родини мали змогу обійняти своїх близьких. За цей час ми всі стали близькими та хвилюємося за кожного. Наш син любить життя, він веселий, добрий та дбайливий. Полон викреслив вже півтора року у молодого хлопця”, – зі сльозами каже матір.
Сашко наймолодший серед тих, хто й досі у полоні, але, як розповідали його звільнені побратими, він допомагає іншим не впасти у депресію, підтримує, щоб вони змогли опанувати себе. Колись хлопець мріяв стати психологом, так вийшло, що війна змусила й без отримання освіти їм стати.
Вдома на хлопця чекає велика родина, обійми коханої дівчини, рідний будинок, місто.
“Так важко! Питаю, що нам ще потрібно зробити? Та не знаходжу відповіді. Кожен обмін – це велика надія і розчарування, що немає у списку сина”, – ділиться матір Сашка.
Жінка вірить, що, нарешті, її ранки починатимуться не з пошуку новин та привітань із ним з портретів на фото, а з обіймів сина. А поки все її життя обертається навколо звільнення Сашка.
Віримо, що усі Захисники Зміїного якнайшвидше повернуться додому та в них більше не відбиратимуть щасливі митті поруч із близькими.
Додамо, що з ворожого полону звільнено 40 військових з острова Зміїний, однак варто пам’ятати про тих, хто ще у полоні майже 500 діб.
