У Котловині розбирають колишню радгоспну заправку, вивозячи звідти дорожні плити та інші матеріали, що обурило багатьох жителів села, які вважають, що за цими діями стоїть колишній сільський голова Каранфіл Дмитро Миколайович, який, на їхню думку, і є власником даного об’єкту, отримавши його у власність внаслідок «маніпуляцій», повідомляє Бессарабія.UA.
– Тринадцять років тому Дмитро Миколайович Каранфіл орендував заправну станцію, що знаходилася на балансі ВАТ “Сімрадгосп “Перемога” (колишній радгосп «Перемога») з умовою, що заправка працюватиме під його керівництвом для села. Тому й оформили оренду на нього, а не іншого, котрий працював на цій заправці. А потім, маючи доступних друзів, які перебувають у владі, через деякий час, він купив її. Згодом переоформив кілька разів, щоб заплутати сліди оформлення. Нині заправку розбирають, а будівельні матеріали: дорожні плити, забірний залізобетон вивозять. Постає питання, невже у нас в селі все у добротному стані, що ці матеріали не потрібні й вивозяться із села, – розповів нашому кореспонденту ексстарший виконроб сільгосппідприємства, член ветеранської організації села Георгій Долапчі.
Щоб розібратися в цій ситуації ми звернулися з проханням прокоментувати ці звинувачення до самого Дмитра Миколайовича Каранфіла, який дав роз’яснення у цій ситуації.
– Відразу хочу внести ясність: я жодного відношення до цієї заправки не мав і не маю, тому що тоді обіймав посаду сільського голови, а згідно із законом не міг займатися жодною підприємницькою діяльністю, – сказав Дмитро Миколайович.
– Тому всі твердження про те, що я її спочатку нібито орендував, а потім купив – брехня від початку до кінця! Тим часом автозаправну станцію в нашому селі планувалося відкрити, це було записано навіть у моїй передвиборчій програмі, але нову, з нуля. Відкрити її планувала родина мого брата Олександра. Звернувшись до відповідних інстанцій про виділення ділянки під будівництво майбутньої АЗС, після проходження погоджень у необхідних структурах, ділянка була виділена, це з лівого боку при в’їзді до села з Рені. Дізнавшись про те, що мій брат планує збудувати АЗС, голова ВАТ «Семрадгосп «Перемога» Микола Миколайович Маринов, нині покійний, запропонував купити радгоспну заправку, яка знаходиться на виїзді з Котловини у бік Болграда. Мій брат із дружиною погодилися, бо будувати нову з нуля все ж таки більш витратно, хоча на той момент під будівництво нової заправки вже було витрачено чимало коштів, навіть були куплені 4 місткості під пальне для підземного зберігання. 31 березня 2009 року на загальних зборах акціонерів ВАТ «Семрадгосп «Перемога» було прийнято рішення, цитую: «Пустуючі будівлі та споруди, якими немає можливості користуватися і лише нараховується амортизація, а також сільгосптехніку, не залучену у виробництві, реалізувати на благо всіх акціонерів господарства». Виписку з протоколу я маю – в оригіналі, з печаткою. Також у мене є в оригіналі витяг з протоколу №5 засідання правління ВАТ «Семрадгосп «Перемога» від 31 жовтня 2009 року, де розглядалися заяви громадян на купівлю основних засобів, там було 14 заяв, і було ухвалено рішення продати комплекс АЗС Каранфіл Вікторії Вікторівні – це дружина мого брата Олександра. Також в оригіналі є акт приймання-передачі об’єкта на основі договору купівлі-продажу, де стоять підписи членів комісії. Таким чином, питання щодо оренди цього об’єкта ніколи не стояло, а йшлося відразу про його купівлю. Всі процедури, пов’язані з його придбанням, були проведені та оформлені відповідно до чинного законодавства. Жодних порушень там не було.
– Зауважу , що радгоспна заправка на той момент практично не працювала. Там було все старе, і, щоб вона почала функціонувати, треба було фінансово вкластися. Мій брат туди провів нові бензопроводи, були закуплені та встановлені нові бензоколонки, у будиночку було зроблено ремонт, встановлені металопластикові вікна та броньовані двері. Однак ще треба було оформити землю під заправкою, але тут зіткнулися з низкою бюрократичних перешкод, тож до відкриття АЗС справа не дійшла. Деякий час брат утримував охоронця на цьому об’єкті, але продовжувати це на постійній основі було невигідно. Коли заправка залишилася без охорони, її почали розкрадати, зокрема вкрали нові вікна та двері. Тому сім’я мого брата на правах власників вирішила розпорядитися належною їм власністю на свій розсуд, а саме розібрати заправку, щоб не допустити її подальшого розкрадання. І на це вони мали повне право – це їхня приватна власність! Якщо буде цікаво, мій брат Олександр Миколайович Каранфіл може ознайомити з усіма документами в оригіналі.