Прикордонниця Ізмаїльського загону Ірина поділилася спогадами про перші місяці повномасштабної війни, коли вона несла службу в поромному пункті пропуску «Орлівка», що на кордоні з Румунією. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Ізмаїльський прикордонний загін.
Історій людей, які змушені були поспіхом тікати з України в перші дні повномасштабного вторгнення росії в нашу Державу, безліч, і вони закарбовані у серцях та пам’яті українців навічно. Вони так схожі, але такі різні… Для кожного це свій особистий біль, і свідком тих страждань, розлучених сімей та сліз дітей стала прикордонниця Ірина, яка поділилась своїми спогадами про найстрашніші дні у житті мільйонів українців.
«Тату, тату, не залишай нас!»
Ці слова діточок, які евакуювались разом зі своїми матерями, чула ледь не кожні пів години у перші місяці повномасштабної війни прикордонниця Ірина, яка служила у поромному пункті пропуску «Орлівка».
Чоловіки привозили своїх дружин з дітьми до пункту пропуску, а самі повертались додому, а, можливо, хтось й одразу на фронт. Ірина згадує, що у ті дні пором на відхід був вщент заповнений людьми та транспортними засобами. В основному то були жінки з дітьми. Але було багато чоловіків, які поверталися в Україну. Вона питала їх, чи знають вони, що навряд чи зможуть виїхати з України, а вони відповідали, що країна потребує їхньої допомоги й хто, як не вони, це зроблять. Її тоді взяла гордість за наших українських чоловіків.
«Волонтерка поблизу пункту пропуску»
З перших днів повномасштабної війни небайдужі мешканці села «Орлівка» Геннадій Стамбулов, Анатолій Абгаш зі своїми дружинами не змогли сидіти вдома та вирішили допомагати українським біженцям, які прямують до Румунії. Вони організували «Орлівський центр гуманітарної допомоги», що працює від «Асоціації підприємців Ренійської громади», а також підприємців Румунії. Свою діяльність вони розгорнули в наметах, що були облаштовані напроти пункту пропуску. Кожен, хто перетинав державний кордон мав змогу там поїсти, погрітися і навіть заночувати. Волонтери пліч-о-пліч співпрацювали з прикордонниками. Не один раз Ірина та інші охоронці державних рубежів набирали печива, яблук та інших продуктів, щоб потім все це роздавати дітям та тим, кому це було необхідно. Окрім цього, прикордонники направляли людей до наметів волонтерів, щоб ті змогли поїсти гарячої їжі.
«Дітям по мандаринці»
Людська доброта не вимірюється національністю чи громадянством. Один водій вантажівки, громадянин Туреччини, доки стояв у черзі на в’їзд до України, відкрив свого напівпричепа, взяв декілька ящиків з мандаринами та почав їх роздавати дітям разом з прикордонниками.
«У Вас погано було з географією у школі?»
Прикордонникам доводиться іноді працювати психологами. Деякі люди, через панічні настрої, навіть не знали куди їдуть, тікали, як то кажуть, світ за очі. Одного разу 64-річна жінка з евакуаційного автобуса намагалась переконати Ірину, що вона прямує до Молдови, бо їй дійсно треба було до цієї країни. Вона щиро вірила у своє судження, що за Дунаєм знаходиться Молдова. Навіть казала, що, мовляв, у прикордонниці було погано з географією в школі. Проте Ірина спокійно поговорила з нею, заспокоїла, і жінка із вдячністю поїхала далі своїм автобусом до Румунії.
«Дитячі аматори у прикордонному однострої»
На початку березня до пункту пропуску прибуло два автобуси з дитбудинків Миколаївщини. Усім діткам було до 5 років. Їхали вони у таку даль вперше. В автобусах стояв дитячий гамір, десь крики тощо. І тут Ірині стали у пригоді уміння попередньої роботи у школі та дитячому садочку. Вона з легкістю завоювала увагу малечі за допомогою своїх педагогічних навичок і швидко оформила всіх у прикордонному відношенні. Звісно, супроводжувалось це з роздачею солодощів.
«Подарунок, який не забувається»
Ірина, як й інші прикордонники, завжди вишукували серед натовпу пасажирів з малими дітьми для їх першочергового оформлення, бо у перші місяці повномасштабної війни ще було дуже холодно. Не стало виключенням це правило й для матері з двома дітками. Одній було рік, а іншій п’ять. Вона попросила Ірину допомогти замінити підгузок немовляті. Прикордонниця завела їх у службове приміщення і допомогла це зробити. П’ятирічна дівчинка на знак вдячності подарувала свою улюблену м’яку іграшку прикордонниці. Її мати сказала, що вона цю іграшку нікому не давала навіть в руки, а тут подарувала. Через декілька місяців вони повертались в Україну і спитали в інспекторки, чи пам’ятає вона їх. Ірина одразу згадала маленьку дівчинку, що подарувала їй свою улюблену іграшку.