Болградський історико-етнографічний музей продовжує дослідження пам’яток архітектури та об’єктів інфраструктури міста Болград. Цього разу фахівці музею вивчали історію славетного підприємства міста — Болградської швейної фабрики. Був зібраний величезний фотоархів та спогади працівників підприємства. Науковий співробітник музею Ніна Гейко підготувала інформацію стосовно історії фабрики, в якій використала матеріали Болградських архіву та бібліотеки. Про це повідомляє Бессарабія.UA.
Шалений зліт
Взуттєво-швейна фабрика у Болграді була відкрита у післявоєнний час. Свій відлік підприємство розпочало у 1946 році. З перших днів тут працювало всього 45 осіб.
У травні 1950 року швейну фабрику очолив Дімов Василь Опанасович. За його директорства набагато покращилась дисципліна працюючих, це позначилося на якості пошиття плащів, що згодом дало змогу вийти з цією продукцією на зовнішній ринок.
Паралельно з роботою працівники проходили навчання на спеціальних курсах з технології пошиття виробів. І вже у 1965 році чисельність працівників збільшилася в десять разів і склала близько 500 осіб на чотири фабричних цехи. Бригади співробітників працювали у дві зміни. Найбільші бригади очолювали Марія Василівна Гарвалова та Марія Георгіївна Григоржевська.
Через рік керівництво фабрики змінилося. Новим директором призначили Ступницького Антона Миколайовича. У тому ж році фабрика стала філією Одеського виробничого швейного об’єднання ім. Воровського.
10 червня 1967 року на фабриці вперше відзначили День працівників легкої промисловості, цей день був видатним. Підприємство отримало нагороду “Відмінник соціалістичного змагання УРСР”.
Згодом фабриці присудили перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС з першою грошовою премією за підсумками соцзмагань на честь 50-річчя Радянської влади.
Великі перспективи
Наступним директором фабрики став Шумицький Олександр Іванович. При його керівництві фабрика розпочала освоєння нового виду тканини – поліестер, який надходив із Німецької Республіки та Японії.
У 1975 році фабрика почала випускати новий вид виробу — пальто із сумішевої тканини на утеплювачі з ватину.
Також цей рік ознаменувався тим, що у місті Болграді закінчили будівництво двох 16-квартирних будинків, в яких працівники підприємства отримали житло.
Згодом для роботи фабрики побудували та ввели в експлуатацію сучасну триповерхову будівлю, де вже працювали на новому обладнанні, що було привезено з країн Ради економічної взаємодопомоги — Німецької демократичної республіки, Чехії та Польщі.
Це був золотий час підприємства, фабрика славилася своїми виробами як на пострадянському просторі, так і за його межами.
З історії фабрики відомо, що за її гарним результатом стояли видатні родини Кілафли, Гарвалових, Войтових, Лазаревих, Бахчиванжи, Волкових та багатьох інших. Тільки спільними зусиллями підприємство здобуло високий кваліфікований рівень та гарну репутацію серед партнерів.
Головними помічниками керівництва фабрики були партійна організація. Довгі роки її очолювала парторг Кутінова Надія Мефодіївна та комсомольська організація (комсорги Блудова Алла, Кулінська Ірина, Піркова Надія). Фабрика жила повноцінним життям міста: і на суботниках, і на демонстраціях були першими серед донорів, обиралися депутатами міської, районної та обласної рад народних депутатів і були народними засідателями в судах.
Значну роль у житті колективу відігравала профспілка, яку довгий час очолювала Біруненко Зінаїда Олександрівна, а потім її змінила Шпаченко Раїса Дмитрівна. Разом із профспілкою колектив і працював, і відпочивав. Успішних працівників виробництва нагороджували безкоштовними путівками до будинків відпочинку, турпоїздки, на бази відпочинку, в санаторії, видавали для дітей путівки до піонерських таборів.
Перебудова та розпад підприємства
При керівництві Бахчиванжи Людмили Макарівни у 1989 році Болградська швейна фабрика вийшла зі швейного об’єднання ім. Воровського і стала самостійною виробничою одиницею з підпорядкуванням у Києві. А через три роки з метою поліпшення економічного стану, на фабриці було створено мале підприємство “Надія”.
Останнім директором швейної фабрики стала Кулінська Ірина Георгіївна. Після “Перебудови” через важку економічну ситуацію в Україні підприємство втрачало прибуток.
Керівництво укладало договори на умовах давальницької сировини, робило все можливе, щоб зберегти виробництво, шукали інвесторів та іноземних партнерів.
Але все було марним, довелося скорочувати робочі місця, переводити фабрику на одну зміну. У 2000 році підприємство припинило своє існування.
***
Фабрика стала другою домівкою для працівників, дала стабільний прибуток сотням родин Болграда та прилеглих сіл. Її працівники за успішне виконання плану та його перевиконання отримували грамоти та грошові премії. Серед них були такі, що перевиконували план щодо 1,5-річної норми. Це — Марія Іванівна Петрова, Раїса Іванівна Райкова, Октавія Іванівна Хаджикулева, Віра Павлівна Кожухар і Євдокія Христофорівна Лазарєва та багато інших.
У історію міста Болград назавжди вписані імена співробітників фабрики, чия самовіддана і сумлінна праця відзначена високими урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного прапора була нагороджена Марія Іллівна Малашли, орденом «Знак пошани» – Любов Калинівна Жужукова, Марія Георгіївна Чорна та Вероніка Миколаївна Гречанлійська, орденом Трудової слави 3-го ступеня нагороджено Марію Іванівну Петрову та Ларису Семенівну Долгову, медаллю “За трудову відзнаку” Олену Йосипівну Клочкову.
Болградська швейна фабрика завжди була прикладом підприємства, де працювали найкращі працівники. Їхній високий рівень професійності був гордістю для керівництва та містян. І це залишається незмінним навіть у наш час.