10 липня 2022 року на сайті Бессарабія.UA під заголовком «Подарунок» до свята: понад півсотні новосільських рибалок залишилися без роботи» було опубліковано інтерв’ю старости села Новосільське Ренійської громади Андрія Войнова. У цьому інтерв’ю Андрій Дмитрович виступив на мою адресу зі звинуваченням, що після закінчення заборони на вилов риби, яка діяла з 14 квітня по 14 червня, цитую, «новосільські рибалки на причал уже не вийшли, оскільки засновник підприємства «Репіда» Віктор Іванович Кіліян ухвалив рішення про його закриття». І далі за текстом: «Це стало для нас великою несподіванкою, справжнім шоком! За фактом понад півсотні людей залишилося без роботи, а для села це відчутний показник».
Скажу з усією відвертістю, особисто мені такі безпідставні звинувачення з боку людини, з якою багато років ми плідно працювали, теж стали великою несподіванкою. Чому Андрій Дмитрович так вчинив, якими були його мотиви, мені невідомо. Але для мене важлива істина. Тому хочу звернутися до фактів і розповісти читачам, як усе насправді.
Почну з того, що у своєму інтерв’ю Войнов називає мене засновником ТОВ «Репіда», рибальського підприємства, розташованого на території села Нова Некрасівка, і також зазначає, що «крім Кіліяна є ще два засновники». Це не відповідає дійсності. Засновників у «Репіді» насправді три, але мене серед них немає і ніколи не було, і це принциповий момент. Даний факт легко перевірити, звернувшись до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ЄДРПОУ. Андрій Дмитрович, який працював не лише приймальником, а й заступником директора ТОВ «Репіда» (про це він чомусь замовчав), і його дружина, яка донедавна була директором, напевно, як Біблію, читали Статут і не запам’ятали, хто є засновником? Це щонайменше дивно…
Насправді за основним місцем роботи я директор рибоаграрного багатопрофільного кооперативу (РАБК) «Новонекрасівський», який зареєстрований на території села Нова Некрасівка. Окрім того, я ще директор ТОВ «Репіда» (за сумісництвом), і на даній посаді працюю з 9 грудня 2021 року.
Тут я хотів би зробити невеликий відступ і коротко розповісти про РАБК «Новонекрасівський» та ТОВ «Репіда» (щоб наші читачі мали уявлення, про які підприємства йде мова, щоб краще зрозуміти ситуацію), а потім повернуся до основної теми нашої сьогоднішньої публікації.
РАБК «Новонекрасівський» є попередником усіх рибних артілей, які створювалися, починаючи ще з 1940-х років, і він став їхнім правонаступником. Це, напевно, єдине підприємство на території Саф’янівської громади, куди входить Нова Некрасівка, яке ми зберегли з такою, якщо говорити по-старому, «колгоспною» формою власності. Завдяки мешканцям нашого села ми нікому не дали його розграбувати. У 1965 році був створений риборозплідник, де ми виробляємо рибопосадковий матеріал і, в першу чергу, зарибляємо озера Ялпуг і Кугурлуй. Якщо залишається якась кількість рибопосадкового матеріалу, ми його реалізовуємо.
У 2013 році у Новій Некрасівці було створено ще одне рибальське підприємство – ТОВ «Репіда». Цьому передувало дуже багато, що називається, підводних течій: на наші водоймища тоді поклали око багато хто з боку, кожен намагався потягнути на себе ковдру. Воно ж добре, коли у водоймах є риба, «знімати вершки» відразу з’являється багато охочих. Я дуже добре знайомий з рибогосподарською галуззю не лише зсередини, а й «зовні», бо з 1998 року працював у органах рибоохорони, в тому числі й на озері Кагул на території колишнього Ренійського району, тож добре знаю, про що говорю.
Чому всі ці підприємства створювалися на території Нової Некрасівки? У нашому селі практично немає землі, щоб розвивати сільгоспвиробництво. Її загальна площа становить лише 170 га, з яких оранки 133 га. Відповідно, страждав сільський бюджет, який до адміністративної реформи був у межах 1 млн гривень. Село завжди було дотаційним, яким воно є і зараз. Адже у Новій Некрасівці є 800 з лишком дворів і проживає понад 2 тисячі осіб. На території села є школа, Будинок культури, дитячий садок, який відвідують діти також з Ларжанки. І ось на ціле велике село ще якихось дев’ять років тому було лише одне підприємство – РАБК «Новонекрасівський». Тому з керівництвом ще колишнього, до укрупнення, Ізмаїльського району було погоджено та вирішено, що ще одне рибальське підприємство потрібно відкривати саме на території Нової Некрасівки. Було запрошено засновників, з ними обговорювалися усі ці питання, вони погодилися, і в результаті було створено ТОВ «Репіда».
Першим директором нового підприємства була мешканка села Нова Некрасівка Євгенія Борисівна Голубчикова. Потім у 2017 році вона вирішила піти з посади директора за власним бажанням. Дану посаду запропонували мені. Я відмовився, бо не міг кинути, так би мовити, мій рідний «колгосп», тобто РАБК «Новонекрасівський». Відмовився навіть за сумісництвом. Тоді мене попросили знайти на це місце нормального, тямущого керівника. Спочатку я шукав відповідну людину в Ізмаїльському районі. Не знайшов. Звісно, кандидатури були, але виникали ті чи інші нюанси, тому вони відхилялися засновниками.
І ось тепер час повернутися до основної теми нашої сьогоднішньої публікації, до інтерв’ю Войнова, в якому він спотворив усе, що тільки можна було спотворити. За його словами, я до нього підійшов і нібито попросив, щоб директором причалу була його дружина, і вона погодилась. Насправді все було не зовсім так. Коли мені запропонували розглянути кандидатуру Войнова на посаду директора ТОВ «Репіда», я з ним уже був знайомий, коли працював в органах рибоохорони, а він працював у Новосільському спочатку у рибальському підприємстві Дмитра Щербаня, а потім приймальником риби у ТОВ «Орхідея», і ми неодноразово зустрічалися. Я справді під’їхав до Андрія Дмитровича, запропонував йому цю посаду. Він сказав, що працює на газокомпресорній станції в охороні та не може покинути свою роботу. Однак запропонував на посаду директора свою дружину Світлану Георгіївну Войнову. Тобто все було з точністю навпаки – він сам запропонував мені її кандидатуру замість своєї. Поспілкувавшись зі Світланою Георгіївною, я зрозумів, що вона не надто добре розуміється на бухгалтерських питаннях, але Андрій Дмитрович сказав, що завжди буде поруч і допомагатиме. Я погодився, але під його відповідальність.
Потім з’їхалися всі засновники ТОВ «Репіда», я представив їм Світлану Георгіївну як нового директора підприємства. Вони попросили мене виділити для директора у будівлі РАБК «Новонекрасівський» кабінет на договірній основі, на що я погодився. Все-таки вони мої друзі, а друзям треба допомагати. Однак цей кабінет здебільшого порожній: Світлана Георгіївна приїжджала до Нової Некрасівки лише раз на місяць зі звітом. Решту часу вона працювала вдома. Єдине, спочатку вони з чоловіком щодня приїжджали на базу стоянки до Нової Некрасівки, також зрідка їздили до села Коса у Болградському районі, де у нас, як і в Новосільській Ренійській громаді, також була база стоянки.
Що це за стоянкові бази, запитаєте ви? Насправді те, що заведено називати причалом, юридично, за документами є базою стоянки. Тож офіційно жодних причалів у нас немає – є стоянкові бази. Але формально, бо так звикли у повсякденному побуті, їх називають причалами.
І ось Войнов у своєму інтерв’ю стверджує, що я особисто підійшов до нього і сказав: «Андрію Дмитровичу, давайте ми відкриємо у вашому селі причал, утримаємо підприємство». Постає питання, як я міг йому таке запропонувати, якщо причал (база стоянки) у Новосільському вже був? Щоправда, він був на ділянці рибальського підприємства ТОВ «Орхідея», яким керував Анатолій Семенович Кеся, але рибалок щось не влаштовувало в роботі на цьому підприємстві і тим більше воно не влаштовувало і Андрія Дмитровича, який колись працював там приймальником, та його попросили звідти. І Войнов, і новосільські рибалки поставили мені умову, щоб стоянка «Репіда» була на ділянці Ф.П. Войнова – і вони готові працювати. Федір Петрович наш колишній рибалка, який майже 40 років працював у рибколгоспі імені Калініна, потім у РАБК «Новонекрасівський». Андрій Дмитрович на моє прохання під’їхав до Ф.П. Войнова, попередньо з ним переговорив, потім через деякий час під’їхав до нього і я. В результаті згоду Федора Петровича було отримано. Щоправда, із застереженням, що у нього ще не повністю оформлені документи на ділянку, є проблеми з держактом тощо. Я переглянув документи та пообіцяв допомогти. Ми вийшли на юридичну фірму, яка в короткі терміни упорядкувала всі документи, і хочу зазначити, що за оформлення ділянки платив особисто Федір Петрович Войнов.
Тобто не «Репіда» і не Андрій Дмитрович Войнов, хоча у своєму інтерв’ю він каже: «Я зібрав усіх цих наших рибалок, ці 15 човнів, здали документи, зробили держакт на землю, де знаходиться причал, відкрили його, отримали номер та почали працювати…». Це все неправда. Платив особисто Ф.П. Войнов, бо ця ділянка – його приватна власність. Потім ми уклали з ним договір, подали заявку до рибної агенції, отримали дозвіл на відкриття бази стоянки та рибоприймального пункту на ділянці Федора Петровича, перевівши їх з «Орхідеї». Тобто ми просто поміняли у Новосільському свою адресу. Проте процедура є процедура, вона прописана у законодавстві і її слід дотримуватися. Потім перед відкриттям приїхала комісія, всю цю справу оглянула, і лише тоді ми розпочали свою діяльність.
Отже, робота пішла, але постійно з якимись нюансами. Мені засновники телефонували, просили під’їхати і подивитися, перевірити ще раз негативну інформацію. Звичайно, я розумів, що Войнов фізично не може встежити за всіма рибалками, тим більше що у Новосільському майже у кожного третього рибалки город виходить до водойми, і доки він дійде до бази стоянки (причалу), кілька разів заїде до себе додому. Так, нікого і не спіймали за руку, але на ринку свіжої риби у продажу було валом – вона ж звідкись там бралася! Я завжди наполягав на тому, щоб здавати всю рибу на причал, реалізовувати і далі розбиратися з рибалками. Але Андрій Дмитрович не зовсім погоджувався зі мною та пропонував інші варіанти. Наприклад, ставити рибалкам певний план. Якщо вони його не виконуватимуть, нехай вносять грошима, доплачують. Але це теж було б не зовсім вірно.
Навіщо я розповідаю всі ці нюанси і так детально? Щоб підкреслити один важливий та незаперечний факт: якісної риби у Новосільському практично не було. Так, Новосільське дійсно давало багато риби, більше, ніж інші, але це було дуже велике навантаження на водойму. Ми просто закривали очі на це, а підприємство працювало собі в збиток – я говорю так, як воно є. Не могли вийти на якийсь плюс. Усі сподівалися, що завтра-післязавтра це відбудеться, але все йшло в мінус.
А.Д. Войнов в інтерв’ю також згадує, що працювало 15 човнів. Насправді їх було в межах 12-13, а знаряддя лову – в основному сітки, що й обумовлювало велике навантаження на водойму, про що я сказав трохи вище (лише одна чи дві людини працювали з вентерями). Слід відзначити, що коли застосовують сітки, то в них потрапляє і дрібна риба, яку навіть і відпустиш, не кожна виживе. Особливо товстолоб. Він дуже, скажімо так, акуратна риба, сама вона не нереститься, як, втім, і амур, її треба тільки штучним шляхом виробляти.
Для тих, хто не знає: товстолоба на початку 70-х років минулого століття завіз до нас з Амура колишній директор рибколгоспу імені Калініна Анатолій Григорович Соколенко, тоді ж був збудований і риборозплідник… Тому я неодноразово говорив Андрію Дмитровичу, що треба переглянути підходи до вилову риби, на чому засновники теж наполягають – треба переходити на інші знаряддя лову, а саме: вентери, неводи. Але йому та рибалкам у Новосільському це було нецікаво. Їм головне сітки, сітки та ще раз сітки. Ми якийсь час зазнавали такого стану речей, а потім засновники – Леонід Козлов (м. Херсон), Василь Величко (м. Одеса) та Валерій Прісцумс (с. Нова Некрасівка) – запросили знову директора та приймальника, і я теж там був присутній, та попросили, щоб взяти під чіткий контроль здачу риби на території бази стоянки №1 у с. Новосільському. І тому робилося все можливе, зокрема ставилася охорона. Неодноразово затримували порушників з-поміж рибалок, відбувалися скандали з охороною, проте за фактом вся хороша риба – короп, судак, а іноді й великий товстолоб, амур – ніби йшла в небуття. Або, іншими словами, ховалася і до причалу не доходила.
Після цього, як ви розумієте, реакція засновників була відповідна. Вони вирішили замінити директора С.Г. Войнову, і знову запропонували цю посаду мені, щоб я очолив ТОВ «Репіда» за сумісництвом з основною роботою. Цього разу, дивлячись на всю складність ситуації, я погодився і, дякувати Богові, до моєї роботи претензій немає.
Тепер докладніше про те, що стосується «закриття» бази стоянки (причалу) у селі Новосільському, на чому Войнов побудував усе своє інтерв’ю, поширивши інформацію, що не відповідає дійсності. Основною базою, як ви розумієте, у нас є Нова Некрасівка. Ми маємо такі ж бази стоянки у с. Коса Болградського району, про що я вище вже згадав, а також у селах Озерне та Криничне. Однак у зв’язку зі зростанням витрат на утримання останніх було прийнято рішення про їх закриття. Таким чином, на сьогодні у нас залишилися бази стоянки (причали) у Новій Некрасівці, Косі та Новосільському. Тобто причал, попри заяви О.Д. Войнова, не закритий та перебуває у робочому стані, проте його роботу призупинено.
Чому так сталося? Щоб відповісти на це питання, знову повернуся трохи назад. Андрій Дмитрович працював приймальником ще з 2015 року, коли директором ТОВ «Репіда» була Є.Б. Голубчикова. 29 липня 2017 року директором підприємства стала його дружина, а з 31 серпня того ж року він поєднав посаду приймальника з посадою заступника директора «Репіди». Він переконав, що так буде зручніше, оскільки, коли приходять прикордонники, поліція чи ще хтось із перевіряючих органів і ставлять запитання, його вони не слухають, бо він просто приймальник, а дружина як директор до ладу відповісти не може, а він більш «підкований». Після цього Андрій Дмитрович придбав собі три чи чотири човни, знаряддя лову, сітки, хоча засновники поставили умову, що директор, приймальник та охорона не повинні займатися рибним промислом. Він знайшов собі там хлопців-роботяг, дав їм човни, і вони пішли працювати за його згодою. Так, він їх офіційно оформив як рибалок, але ми довгий час про це не знали. Коли все це сталося, Войнов парирував, що він нічого не порушив. Проте його, як приймальника, особливо там ніхто не контролював, скільки щодня здали риби – 100, 200 чи 50 кілограмів. Потім почали доходити чутки, що там з розрахунками не завжди виходить. Тобто багато таких ось нюансів було.
Але навіть не це було найстрашніше – десь можна було зрозуміти і пробачити. Найбільша проблема була в іншому – у тому, що рибалки села Новосільського працювали періодично, тобто лише тоді, коли добре йде риба, як правило, після сходження льоду, якраз перед забороною на вилов. І потім вони зникають: то у них теплиці починаються, то вони їдуть на заробітки чи ще кудись, а хтось і зовсім на Дунай перебігає, з’являючись потім десь під осінь, коли риба вже збирається в косяки – щоб, як кажуть, «зняти пінку». Інакше кажучи, новосільські рибалки за дуже невеликим винятком працювали наскоками, коли їм зручно та вигідно. Тому твердження Войнова, що понад півсотні рибалок майже в одну мить втратили роботу, не витримує жодної критики. З іншого боку, незрозуміло, звідки взялася така цифра? Якщо говорити про півсотню, то це на всьому підприємстві стільки набереться, але ніяк не на одному причалі у Новосільському. Андрій Дмитрович, називаючи такі цифри, суперечить собі. За його словами, у Новосільському було залучено 15 човнів. Порахуймо: у кожному човні по дві людини екіпажу, це 30 осіб, але аж ніяк не 50.
Виходячи з усього вищевикладеного, гадаю, що навіть самі далекі від рибальської галузі люди розуміють, що утримувати цей причал збитково, а наймати 4-5 осіб охорони – це додаткові витрати. Ми сказали їм, що треба думати на перспективу, тобто переходити на щадяще знаряддя лову, працювати неводами. Проте з ними можна виходити на воду тільки з території Нової Некрасівки, у нас тут є великі катери, а у Новосільському неводом до них на канал не зайдеш. Однак всі рибалки категорично відмовилися, їм це невигідно: мовляв, ми так не хочемо, ми хочемо працювати сітками…
З іншого боку, зрозуміло, що рибалкам незручна відстань від Новосільського до Нової Некрасівки – 10-11 км. Але така ситуація не тільки у нас. Багато, наприклад, портовиків в Ізмаїлі або працівників масложиркомбінату, живуть далеко від своїх підприємств, але ж вони не вимагають, щоб ці підприємства перенесли ближче до їхнього будинку. Отже, якби у новосільських рибалок було бажання працювати чесно, прозоро та з щадними знаряддями лову, вони прийняли б нашу пропозицію працювати з Нової Некрасівки. А на нема, як то кажуть, і суду немає.
Ще одна цитата з інтерв’ю А.Д. Войнова, яку теж не можу залишити поза увагою: «А ще, як ви знаєте, коли розпочалася війна, ми привозили до Рені рибу, яку реалізовували за соціальною ціною, не більше ніж 20 гривень за кілограм. Ренійці були задоволені, купували, вистоюючи великі черги». 24 лютого, коли розпочалася війна, я вже був директором ТОВ «Репіда» і щось не пригадую, щоб у нас тоді вівся промисел. По-перше, були погані погодні умови. По-друге, у січні-лютому у нас традиційно відбувається процес переоформлення документів. І раптом мені телефонують і кажуть, що з 1-2 березня у Новосільському виходять 8 човнів на промисел. Я, звісно, здивувався: як, на якій підставі? Усі документи у мене, бо рибалки їх здали, йде переоформлення, журнали теж у мене – як вони можуть виходити? І мені відповідають, що ось, мовляв, Андрій Дмитрович організував разом з мером Рені Ігорем Вікторовичем Плеховим продаж риби за фіксованою соціальною ціною не лише для вимушених переселенців, а і як допомогу населенню у цей важкий період. Звичайно, війна – це велике лихо у нашій країні, тому людям треба допомагати, з цим ніхто не сперечається. Але ж правила ніхто не скасовував, треба рибалок оформити, вести облік вилову водних біоресурсів. У зв’язку з цим постає питання до старости Новосільського: які на цю рибу є документи? Звідки узялася ціна 20 гривень за кг? Чому саме 20? І все це відбувалося якраз у той час, коли ми опублікували у соціальній мережі Фейсбук оголошення про те, що готові надати допомогу переселенцям і жителям Ізмаїльського та Болградського районів, що потребують, на безоплатній основі.
І на завершення про податки до бюджету. У своєму інтерв’ю А.Д. Войнов, відповідаючи на запитання, чи є у нього якісь міркування, версії, чому я «закрив» у Новосільському причал, каже: «Можливо, його рішення пов’язане з тим, що ми порушили питання, щоб причал у Новосільському, який знаходиться на території Ренійської громади, робив фінансові відрахування до нашого бюджету. Тому, всі податки, які ми платили з роботи причалу, йшли до Саф’янівської громади, тоді як, якщо подивитися по карті, озера Кугурлуй та Ялпуг здебільшого належать до Ренійської громади. І це було неправильно. Тим більше, що не тільки сам причал знаходиться у Новосільському, а й самі рибалки місцеві. Чому вони мають сплачувати податки до сусіднього села, до сусідньої громади?» Відповідаю по суті. ТОВ «Репіда», як я сказав на початку, зареєстроване у селі Нова Некрасівка. Спочатку ми робили всі відрахування до ізмаїльського районного бюджету, який дотував сільський бюджет, а після адміністративної реформи сплачуємо податки до бюджету Саф’янівської громади, оскільки, згідно з чинним законодавством, підприємство сплачує податки до бюджету лише за місцем своєї реєстрації. Тому спекулювати на цій темі також не потрібно.
Віктор Кіліян,
директор ТОВ «Репіда»
