Він завжди поспішав жити: пам’яті відомого спортсмена та прикордонника Білинського Ярослава з міста Ізмаїл

Місяць тому раптово обірвалося життя старшого лейтенанта, заступника начальника прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування, майстра спорту з веслування та каное 30-річного Білинського Ярослава. Про військовий, спортивний шлях чоловіка та велику втрату Бессарабія.UA розповіла дружина Яна Білинська.

Чемпіон по життю

Ярослав народився 17 листопада 1993 року у селі Городище Піщанського району Вінницької області. Після третього класу його родина переїхала до Одеси. В 12 років він почав займатися у секції веслування на каное. Постійні тренування та робота над собою дали гарні результати.

Через два роки Ярослав став золотим та срібним призером чемпіонату України та виграв Кубок України. А вже у 2008 році підтвердив свою майстерність і знову здобув по три золоті медалі на цих змаганнях.

2010 рік був для молодого спортсмена теж приємним,  він взяв участь у чемпіонаті Європи та став майстром спорту з веслування на байдарках і каное.

Через рік його призвали на строкову військову службу до спортроти внутрішніх військ України. Там Ярослав почав виступати за спортивне товариство “Динамо”, яке не залишив і після звільнення у запас. У 2012 році разом з іншими іменитими спортсменами Ігорем Присяжнюком, Борисом Сажаєм та Костянтином Мельничуком виграв чемпіонат ФСТ “Динамо” у Полтаві.

За свою спортивну кар’єру Білинський Ярослав отримав понад півсотні медалей та безліч грамот.

Слід зазначити, що у військовій службі він також намагався завжди тримати першу лінію оборони.

2014-й рік перегорнув сторінку життя Ярослава Білинського, чоловіка мобілізували до Одеського прикордонного загону. Він служив у спецпідрозділі мобільної прикордонної застави. У червні разом зі своїм підрозділом у складі зведеної від Південного регіонального управління ДПСУ 5-ї мотоманеврової групи вступив на захист державного кордону для відновлення втраченого над ним контролю. Брав участь у звільненні від російських окупантів пункту пропуску «Довжанський».

У 23 роки Ярослав закінчив Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова у місті Миколаєві та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра з фізичного виховання та спорту.

Однак через рік вирішив, що все ж таки продовжить за контрактом прикордонну службу в Ізмаїльському загоні, маючи уже  на той час пропозицію від майора Михайла Кононенка. Офіцерське звання “молодший лейтенант” Ярослав отримав  у 2017 році.

За ним, як за стіною

Окрім основної роботи, чоловік працював викладачем в Ізмаїльському військово-морському ліцеї та юнацьким тренером секції з веслування на каное, що знаходилась на річці Дунай.

Там він і зустрів свою другу половинку Яну, яка теж займалася веслуванням. Ярослав завжди був відвертий з коханою, усміхнений, умів привернути увагу до себе. Спільні інтереси, погляди на життя та велике кохання сприяли створенню родини. У 2021 році пара одружилася.

“Як батько та чоловік він був дуже надійний. Коли кажуть, що за чоловіком,  як за стіною — то це про нього. Постійно дарував  величезні букети квітів, радував…”, — розповідає Яна Білинська.

Того ж року молодого чоловіка призначили на службу у відділ прикордонної служби “Вилкове”. Там він зарекомендував себе справжнім професіоналом прикордонної справи. За його сприянням були неодноразово затримані правопорушники законодавства України. Крім того, він активно боровся з браконьєрством.

“У перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року о 4 годині ранку він пішов з дому, однак на зв’язок вийшов через тиждень. На узбережжі він та ще десять хлопців прийняли удар, коли підходили ворожі війська. То був складний період для нас”, — згадує дружина прикордонника.

Яні було дуже складно морально, бо у той час жінка носила під серцем їхню другу донечку.

Навесні Ярослав отримав поранення при спробі висадки диверсантів на території Одещини, але після відновлення знову повернувся до виконання своїх обов’язків.

У період з липня по жовтень 2022 року разом з побратимами з відділу прикордонної служби “Вилкове” виконував бойові завдання на ділянці Бердянського прикордонного загону в районі міста Марганець.

Через рік Ярослав перевівся до бойового підрозділу прикордонної комендатури швидкого реагування. Його призначили на посаду заступника начальника прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування.

У складі підрозділу Ярослав брав участь у бойових діях на ділянках в межах Сватівського району Луганської області. Неодноразово залучався для організації несення служби на найбільш відповідальних та небезпечних ділянках фронту. Під час проведення штурмових ворожих дій постійно очолював оборону на позиціях відділень. Був прикладом мужності, впевненості для своїх побратимів.

При найменшій можливості чоловік приїздив до своєї родини. 

5 жовтня 2023 року у подружжя Білинських народилася друга донечка Афія. Молодий батько встиг зустріти кохану з пологового будинку, разом зі старшою донькою Ксенією влаштував справжнє свято. 

“Для мене було важливо, щоб чоловік був поруч, відчувати його підтримку. І я вдячна, що він тоді встиг. Донечку Ярослав назвав на честь своєї прабабусі, вона розповідала йому казки про добро і зло, та дуже гарно малювала”, — ділиться Яна.

Мрія, яка вже ніколи не здійсниться

Ярослав був уважним сином, дбайливим чоловіком та батьком для своїх дітей. Він був веселим, з гарним почуттям гумору, завжди відгукувався на допомогу. У будь-якій ситуації намагався знаходити позитивні сторони. Чоловік був відвертим та добрим до навколишніх.

У вільний від роботи час полюбляв рибалити, захоплювався кіно.

“Він поспішав жити, неначе за ним хтось женеться. Прагнув, щоб скоріше скінчилася війна і ми жили у спокої, забули про тривожність та були завжди разом”, — згадує вдова.

У січні Ярослав приїхав до своєї родини у чергову відпустку. Настала щаслива мить зустрічі з його дівчатками. Подружжя Білинських сяяло від щастя. Яна та Ярослав готувалися до таїнства вінчання, вже придбали вбрання та все необхідне для церемонії. Для них було важливим стати дружиною та чоловіком не тільки перед законом, а й перед Богом.

Нічого не віщувало біди, Ярослав не скаржився на погане самопочуття. Ніхто з родини не передчував, що може бути щось погане.

Але, на превеликий жаль, ввечері 23 січня 2024 року раптово його серце зупинилося. Міцний, мужній, відважний, спортивний чоловік пішов з життя. Не було ніякого шансу його врятувати. За попередньою інформацією у Ярослава обірвався тромб.

“Мені дуже важко, я все чекаю на нього… Не можу повірити, що ми втратили його назавжди”, — з сумом каже Яна Білинська.

Битва Білинського Ярослава передчасно закінчилася. Поховали прикордонника зі всіма почестями на Алеї слави Ізмаїльського міського цвинтаря.

За своє коротке життя Ярослав залишив вагомий слід. Він був чуйним, добрим та надійним, професіоналом своєї справи, відмінним спортсменом.

У серцях його близьких та друзів завжди буде палати його вогник. 

За своє життя захисник був нагороджений нагрудними знаками — “Прийшли — перші, пішли — останні” (5 мотоманеврена група ДПСУ), “Ветеран війни”, “Учасник АТО”, почесними відзнаками — “Перемога за нами” сектор “Д”, “За службу державі” (всеукраїнська ГО “Спілка ветеранів та працівників силових структур України “Звитяга”).

Слава Герою України! Низький уклін матері за сина, співчуття родині.

Вічна та світла пам’ять Білинському Ярославу.

У статті використані матеріали Південного регіонального управління Держприкордонслужби України.

Фото з архіву родини Білинських