У затишній оселі Віри Анатоліївни Свистули з Кулевчі Саратського району панує дух творчості. Куди не поглянеш – скрізь видніються роботи її вправних рук. Це різноманітні панно, виготовлені з природного матеріалу, який мисткиня знаходить скрізь: в лісі, на березі річки чи узбережжя Чорного моря, в полі, садку, на городі. Словом там, де її пильне око бачить у кожному вияві буття природи красу й довершеність. А потім все це вона переносить на папір, картон чи дерево, створюючи вражаючі твори мистецької вартості.

Творить вона в різноманітних техніках, які опанувала самотужки, ще перебуваючи на Донбасі. Так, так: я не обмовився, коли вжив слово «Донбас». Справа в тім, що Віра Анатоліївна належить до категорії людей, яких внаслідок російсько-української війни офіційно називають тимчасово переміщеними особами або, просто, біженцями.

Переселенцями члени її родини стала влітку 2014 року, коли бойовики разом із підрозділами російської регулярної армії брали штурмом Луганський аеропорт і рухались до нього через їхнє рідне село Хрящувате Краснодонського району. Внаслідок обстрілу росіянами села чоловік віри Анатоліївни Олександр попри те, що був мирним жителем, отримав серйозне осколкове поранення ноги. Частину кінцівки довелося ампутувати. Здавалося б, у таких обставинах, та ще й в умовах вимушеного вигнання пересічний громадянин опустить руки. Але тільки не Віра з чоловіком!

Несподівано для себе колишня вчителька початкових класів із тридцятирічним стажем реалізувалась в бессарабському селі Кулевча як талановита народна майстриня. Підсвідомо Віра розуміла, що це тяжіння до творчості жило в її душі давно. Ще в дитинстві вона полюбляла малювати, робити різні поробки з природного матеріалу, плести. Але до певного часу все це залишалося з нею і не реалізувалося. Потрібен  був поштовх. Ним, на жаль, стала війна. Печаль за зруйновану домівку, туга за залишеними рідними й друзями стали для неї, як це не дивно звучить, стимулом для творчості.

Широке поле для фантазії Вірі Анатоліївни дає навколишнє середовище, а тому її декоративні роботи відзначаються живим струменем правдивості й естетичної краси. Перевагу мисткиня надає панно. Для їх створення вона використовує кольоровий папір, тонкий дріт, ґудзики, нитки, вовняну пряжу, шматочки тканини, атласні стрічки, ракушки, засушене листя й пелюстки квітів, а також насіння плодових і городніх культур. Словом усе, що дарує нам матінка-природа.

Під час перегляду її творінь дивуєшся: це ж яку фантазію і яку наполегливість треба мати! Жінка зізнається, що в її успіху є чимала частка (не менш, як 30 %) чоловіка Олександра, в минулому кадрового військового. Він усіляко підтримує дружину, пишається її новим захопленням.

Чудово, коли творчі гени батьків передаються дітям. Це я веду до того, що молодий син подружжя Свистулів Станіслав є художником – аніматором, який створює казкові образи для дитячих мультфільмів.

Планів на майбутнє у Віри Анатоліївни дуже багато. Це, насамперед, влаштування виставок, опанування техніки інсталяції та налагодження творчих контактів із іншими митцями, що мають подібне захоплення.

Майстриня вважає, що кожен із нас – художник, тому має задатки від Бога розкрити свій творчий потенціал і цим самим прикрасити своє життя.