За давньою християнською традицією у чистий четвер у кожній квартирі, хаті та у кожному дворі господарі роблять генеральне прибирання. У цей день прийнято мити та прати все, що впадає в око та до чого можуть дотягнутись руки. А ще у чистий четвер обов’язково розбирають комірчини та позбуваються непотребу. Але чи багато з нас замислюються над тим, що відбувається далі зі сміттям, від якого ми звільняємо свої домівки?

Адже так, прибравши у своїй оселі, ми відчуваємо себе гарними господарями, у яких все приведено до ладу та блищить чистотою. Дехто з нас продовжують святкове прибирання, виходячи на вулиці, площі, до скверів та парків, де за зиму теж накопичується чимало сміття. І сподіваються, що отримають за це «плюсик» у карму. Та чи можемо ми називати себе гарними господарями на Землі, якщо прибираючи в одному місці, ми смітимо в іншому?

Мабуть ні, бо, більшість з того, що ми викидаємо на смітник, насправді коштує чималих грошей. А шкоду для навколишнього середовища, яку спричиняє своїми діями кожен з нас, ніякою валютою виміряти не можна.

Підприємець з Ізмаїла Ігор Сидоренко знає про це, як ніхто інший. Вже вісім років він купує у населення непотріб, позбавляючи його володарів від головного болю, пов’язаного з необхідністю вивозити старі речі на звалища.

Чи вважає Ігор свою роботу соціально важливою? Зараз так. А тоді, на початку минулого десятиріччя, він про це навіть не замислювався. Бо єдиною його думкою було те, як знайти можливість прогодувати себе та людей, які волею долі стали його родиною. Для багатьох з них – залежних наркоманів, які довірили свої долі Ізмаїльському центру реабілітації алко- та наркозалежних «Варнава», ця трудотерапія стала початком повернення до нормального життя, а для Ігоря – ще й бізнес-ідеєю, завдяки якій він тепер може не тільки утримувати свою сім’ю, а й забезпечувати роботою ще декілька людей.

На той час у місті ще не було підприємств, які б займалися збором, а тим більше сортуванням та переробкою вторсировини. Але працював целюлозно-картонний комбінат, який мав дуже велику потребу у використаному папері,  адже іншу сировину взяти було ніде. Тому на підприємстві радо приймали для переробки старі книги, газети, зошити та інший мотлох, від якого позбавлялися мешканці міста.

Макулатуру доводилося збирати на смітниках, куди її викидали як містяни, так і власники магазинів і офісів, у яких окрім паперу накопичувалося багато картону, та відвозити в приймальний пункт заводу.

Вже тоді стало зрозуміло, що потрібно шукати підприємства, які переробляють і інші види сміття. Місцеві звалища, захаращені горами пластику, скла, ганчір’я та інших речей, що вже відпрацювали своє, являли собою жахливе видовище.

Поступово Ігор знайшов декілька заводів, кожен з яких приймав на переробку окремий вид сміття. Він почав пропонувати мешканцям Ізмаїла гроші за папір, скляні та пластикові пляшки, пакувальну плівку, металобрухт.

Згодом «асортимент» непотребу, який Ігор приймав на невеличкому майданчику на околиці міста, розширився. А для створеного ним підприємства він придумав назву «Ейфорія чистоти».

Сьогодні представники переробних заводів, причому з різних куточків України, за сировиною на «Ейфорію» приїжджають самі. Тут їх вже чекають акуратно спресовані і запалетовані стоси книг, газет, журналів, офісного паперу, картону та інших паперових виробів. Не приймають на підприємстві тільки тетрапаки, шпалери і мішки з-під цементу.

У «Ейфорії» укладено договори про співпрацю з багатьма магазинами, офісами, школами і підприємствами різних форм власності в Ізмаїлі і районі. В середньому, за розповідями Ігоря, кожен офіс щомісяця використовує від ста до двохсот кілограмів паперу. Якщо не викидати його, а здати на переробку, можна отримати не менше трьохсот гривень. А заодно й позбавити прибиральницю від зайвої роботи.

Потрапляє в пункт сортування також і нова невикористана паперова продукція. Наприклад, агітаційні матеріали. У минулі роки їх, особливо з районів, привозили цілими стосами. Наслідки нещодавніх виборів набагато скромніше. Чи то розклеювачі оголошень стали більш відповідальними, чи то політики більш ощадливими. Привозять на підприємство і не роздану рекламу з магазинів. І теж в досить значній кількості. Абсолютний рекорд в цьому плані – ціла тонна глянцевих рекламних газет, яка з якихось причин не дійшла до потенційних покупців. До речі, всупереч поширеній думці, глянець відмінно переробляється, так що краще вже так, ніж викидати рекламні листівки на сміттєві полігони, звідки вони розлітаються по навколишніх лісосмугах.

Крім макулатури, як ми вже й казали, на «Ейфорії» приймають і інші види вторсировини. Велику частину території підприємства займає скло: банки, пляшки, склобій. Частина його вже упакована на палети і чекає відправки на більші сортувальні пункти. Це пивні пляшки. Використання вторинної тари – більш вигідний варіант для пивзаводів, ніж замовлення нової. Навіть її мийка вимагає менше ресурсів, ніж підготовка до розливу тільки що виплавлених скляних виробів, на яких залишаються сліди технічних олій і інші компоненти, які важко видалити.

А ось пляшки від вина і лікеро-горілчаних виробів, навіть цілі, вважаються склобоєм. Їх сортують за кольорами і відправляють на переплавку. До речі, виготовлення ємностей з переплавленого скла обходиться в кілька разів дешевше, ніж з кварцового піску, ресурси якого до того ж ніяк не можна назвати невичерпними. Тієї ж електроенергії при використанні вторсировини витрачається на двадцять відсотків менше. Та й сам пісок коштує набагато дорожче нікому не потрібного скла, яким усипані міські звалища.

Ще один цікавий факт: технологія виплавки скла з природного матеріалу вимагає, щоб шихта містила близько двадцяти відсотків склобою. Так що, як не крути, без відходів в такій важливій сфері промисловості ніяк не обійтися. До речі, скло – єдиний матеріал, якій можна переплавляти незліченну кількість разів.

На використанні сміття побудована і робота заводів, які виробляють фіброволокно. Роблять його зі звичайних пластикових або пет-пляшок, а використовують в якості наповнювача для ковдр, подушок і курток. На «Ейфорії» пляшки максимально спресовують і тюкують. Етикетки і пробки від них відокремлюють вже на заводі, де сировину ретельно миють і подрібнюють. При цьому матеріал, з якого зроблена сама пляшка, осідає на дно, а пробка спливає. Перший в спеціальних апаратах, схожих на пристрої для виробництва цукрової вати, перетворюють в тонкі пухнасті нитки, що володіють відмінними теплоізоляційними властивостями. А з другого роблять гранулу для виробництва нових пластикових виробів.

Приймають на підприємстві і каністри від очищаючих та миючих засобів. Причому каністрами приймальники називають навіть пляшки від гелів для душу та шампунів. Сюди ж можна здати «твердий» пластик: барні меблі, ящики з-під пива, м’яса, хлібні лотки, діжки, поліетиленові труби, будівельні каски, транспортувальні ковші  і тому подібне сміття. Все це на спеціальному переробному заводі перетворюється в гранули, а потім знову використовується в промисловості.

На переробку відправляється і пакувальна плівка, у тому числі і пухирчаста, а також стрейч-плівка. Її у великих кількостях привозять з магазинів і оптових баз. На підприємстві її пресують та складають на палети для подальшого транспортування. Ще на «Ейфорії» приймають металобрухт, але поки тільки чорний метал.

Про роботу «Ейфорії» Ігор залюбки розповідає на сторінці підприємства в Instagram. Там він публікує поради щодо сортування сміття, інформацію про те, які матеріали підлягають переробці та поради щодо того, як знизити негативний вплив на екологічний стан довкілля з боку людини.

Окрім підприємств і людей, які усвідомлюють всю глибину екологічних проблем в країні, вторсировину в пункт прийому здають і прості жителі міста, які таким чином заробляють собі на життя. Хоч як не прикро про це говорити, серед них багато пенсіонерів, чиїх пенсій не вистачає для того, щоб забезпечити себе навіть найнеобхіднішим. Деякі бабусі і дідусі в місяць збирають до п’ятисот кілограмів макулатури та металобрухту.

А взагалі водії підприємства виїжджають за адресами при наявності хоча б п’ятдесяти кілограмів одного виду сировини. Заявки намагаються відпрацьовувати протягом дня.

Приносять і привозять побутові відходи на підприємство також жителі приміських сіл. Багато з них, не маючи інших джерел доходу, регулярно чистять пустирі і лісосмуги від склотари. Заробляють таким чином на кишенькові витрати і діти, особливо під час канікул. Заодно приносять макулатуру. Добре це чи погано – питання філософське. Але, напевно, проводять вони свій вільний час на звалищах не від гарного життя.

Назвати свій бізнес дуже прибутковим Ігор не може. Значну частку доходу «з’їдають» оренда та податки. До того ж на підприємстві працюють п’ять найманих працівників. Але підприємець не скаржиться і вважає своїм головним обов’язком перш за все забезпечити людей, яким він дає роботу.

Є в цій сфері і певна конкуренція. Однак якраз її Ігор не боїться, з конкурентами він дружить, і навіть співпрацює. Сміття, як стверджує власник «Ейфорії», в місті вистачить на всіх. Було б бажання його збирати і переробляти. А справа ця, як ми бачимо, приносить і дохід, і користь.

До того ж користь не тільки для навколишнього середовища. Частину свого прибутку Ігор віддає на утримання реабілітаційного центру «Варнава». У цьому закладі, як і вісім років тому, допомагають впоратися зі своєю бідою наркозалежним людям. Туди ж звертаються й безхатченки, якім ніде подітися під час суворої зими. Трапляються і випадки, коли  до «Варнави» привозять колишніх ув’язнених, що не мають ані житла, ані родичів, щоб попросити в них допомоги.

Чому саме «Ейфорія»? Як зізнається сам Ігор, його робота дійсно приносить йому задоволення. Задоволення від того, що завдяки такому брудному, в доброму сенсі слова, способу отримання прибутку, його улюблене місто стає чистішим, а багато його мешканців отримують хоч невеликий додаток до своїх скромних надходжень.

Отак, очищаючи землю від сміття, Ігор Сидоренко допомагає іншим людям не тільки заробити гроші, але й почати нове життя, в якому немає місця страшному бруду, що нівечить їхні долі.