Останнім часом у Рені спостерігається справжній будівельний бум! – саме так охарактеризував зростання фронту робіт на ринку ремонтно-будівельних послуг міста Олександр Чолак, чим, зізнатися, дуже нас здивував. Здавалося б, у країні йде війна, що супроводжується великими руйнуваннями, і раптом в окремо взятому Рені будівельний бум? Тим часом молодий підприємець анітрохи не перебільшив. І хоч як парадоксально, каталізатором цього стала саме війна, повідомляє Бессарабія. UA .

– Будівельний ринок настільки пожвавився, що у нас навіть працювати нема кому, – каже наш співрозмовник, з яким ми зустрілися напередодні професійного свята, Дня будівельника, яке відзначається в нашій країні сьогодні, 14 серпня. – Ви навіть уявити не можете, як складно зараз знайти фахівців. Зумовлений же цей будівельний бум тим, що до нашого регіону з тих територій, де зараз йдуть бойові дії та небезпечно, після 24 лютого заїхало дуже багато агрокомпаній чи, точніше, агрохолдингів. Вони дуже багаті, мають лідируючі позиції в Україні, тож можуть дозволити собі зняти виробництво з одного місця та перебазувати його на інше. Багато хто вибрав наше місто. А на новому місці треба ж десь розміщуватися, тому вони почали брати в оренду занедбані будинки, які потребують ремонту, десь косметичного, а десь і капітального, враховуючи, що у багатьох тече дах. Крім того, треба побудувати або купити вагончики для обслуговуючого персоналу, встановити вагові бетон залити. Відповідно, вони звертаються з цих питань до будівельників та ремонтників, тобто до нас.

Додам, що у підприємств, які здійснюють свою діяльність на території порту, у зв’язку з цим багаторазово збільшилися обсяги робіт і з’явилися кошти на облаштування для своїх співробітників внутрішніх приміщень, роздягальень, санвузлів. Причому на якісне облаштування з використанням дорогих матеріалів, щоб не повертатися до цього протягом найближчих 20 років. Я впевнений, що більшість фірм, які перебазували свої виробництва в наше місто, залишаться в Рені і після війни. Суджу про це з того, які кошти, це мільйони гривень, вони інвестують у створення у нас виробничих потужностей. Відразу видно, що вони не просто пересиджують лихоліття, а реально хочуть вести бізнес у нас. Одні наші замовники, які працювали в Миколаївському парту, кажуть, що їм легше заплатити за дорогу, відправивши машину із зерном на Рені, аніж по два тижні чекати там черги на розвантаження. І виходить дешевше…

– Олександре, ви свого часу створили фірму «ПРИМА-БУД», яка вже встигла заявити про себе як серйозний та відповідальний підрядник, і той факт, що у вас зараз багато замовників та великий фронт робіт, зайве тому підтвердження. Скажіть, будь ласка, як ви прийшли до будівельного бізнесу? З чого починали?

– 28 лютого наступного року, якраз у мій день народження, фірмі виповниться рівно десять років, це буде її перший круглий ювілей. Про те, що займатимуся будівельним бізнесом, спочатку навіть не думав, та й прийшов до нього не відразу, перепробувавши багато інших занять. Після школи, закінчивши 9 класів, вступив до училища в селищі Суворове на електрогазозварника та водія великовантажних автомобілів. За фахом працював, але недовго. Потім пішов до армії, служив у спецвійськах. Для того щоб туди потрапити, мені довелося заплатити. Так, не дивуйтеся, буває й таке: люди зазвичай платять, щоб не йти до армії, а я заплатив, щоби піти. Потім почалася Помаранчева революція, я стояв на Майдані, після чого повернувся в Рені і влаштувався в газове господарство електрозварювальником. Працювати в умовах, коли зверху смажить сонце, а знизу смажить електрод, мене вистачило місяця на три. Одного чудового дня я розлютився і сказав собі: все, годі, це не моє, я створений для більшого!

Більше року пропрацював в охоронному комплексі «Придунав’я», після чого, власне, почав займатися бізнесом. Але ще не будівельним. Знайшов компаньйонів, з якими відкрили птахоферму нульового циклу у Котловині. Через три роки, коли вона вже почала давати прибуток, так вийшло, що наші інтереси з ними розійшлися і кожен пішов своєю дорогою. На той момент я вже був одружений і з братом дружини ми почали реалізовувати один дуже цікавий продукт білоруського виробництва для дезінфекції птахофабрик. Він був екологічно чистим, тобто під час обробки птах міг залишатися у приміщенні. Одночасно займався будівництвом свого будинку у Києві, дуже сподівався туди переїхати, але в якийсь момент зрозумів, що ніде, окрім Рені, жити не хочу. Я люблю своє місто і вирішив, що будуватиму свій бізнес тут, в міру своїх сил і можливостей допомагаючи йому розвиватися. Отоді й народилася ідея відкрити будівельну компанію. Можна сказати, свого роду першу в місті. Щоправда, на той момент у Рені було будівельне підприємство «Надія-2», але приватними замовленнями воно не займалося, працювало здебільшого з бюджетом. Я ж планував працювати і з приватниками, і з бюджетом. Коли отримав ліцензію та відкрив свою фірму, надрукував візитки і пішов їх роздавати: до міськради, архітектури, установ та організацій. Добре пам’ятаю, з якими скептичними усмішками багато хто на мене дивився: мовляв, навряд чи він щось зможе, ми таких уже бачили. Але я така людина, що ніколи не здаю назад. І така недовіра мене, навпаки, ще більше спонукала довести всім, що я зможу, зроблю. На першому етапі моя фірма займалася переважно приватними ремонтно-будівельними замовленнями. Крім того, уклали договір із виробником вікон Viknar’off, ставши їх дилерами. Потім вирішили займатися також шторами та жалюзі та багатьма іншими (фотошпалери, модними фарбами тощо), щоб максимально задовольнити запити наших клієнтів.

– Згодом ваша будівельна компанія почала робити капітальні ремонти об’єктів соціальної інфраструктури, замовником яких виступав бюджет. Це і більший масштаб, і вища відповідальність.

– Так, це так, проте скажу, що з бюджетними організаціями працювати дуже складно. Багато хто пам’ятає, що у 2015-2017 роках головою Ренійської райдержадміністрації був Сергій Білюк. Він якось зібрав усіх місцевих підприємців і сказав, що до замовлень з ремонту шкіл та дошкільних закладів потрібно залучати ренійських підрядників, а не іногородніх, щоб бюджетні гроші не йшли з району, і тим самим забезпечити роботою місцевих спеціалістів. Мені тоді дістався дитячий садок «Чебурашка», де треба було встановити нові вікна, а загалом моїм першим бюджетним замовленням був ремонт ізолятора тимчасового тримання у райвідділі міліції.

Після того, як роботи в дитсадку були виконані, почалися перевірки, ініційовані районною радою, голова якої Олег Зуєв перебував із Білюк у конфлікті. Райрада призначала якісь комісії, які приходили, фотографували, висловлювали якісь надумані претензії. Потім у мене був інцидент із райрадою, пов’язаний із Котловинською школою, де ми робили внутрішній санвузол для діток. Оцінивши фронт робіт, я сказав, що виділених коштів замало. Зуєвим пообіцяв збільшити фінансування, а коли ми вже почали роботу, знову з’явилася якась комісія, яка щось там вишукувала і фотографувала. Тобто голова райради та голова райдержадміністрації перебували «в контрах», вишукуючи один на одного компромат, а я, виходить, потрапив, як то кажуть, під гарячу руку. Для мене відстояти своє чесне ім’я та репутацію було принципово важливим, тому я прийшов тоді на сесію райради, де наприкінці засідання вирішили обговорити, куди було витрачено бюджетні гроші. Я встав і спитав: про які витрати з бюджету йдеться, якщо мені ще навіть нічого не заплатили? Моя компанія робила цей санвузол у борг, вкладаючи свої кошти і для мене було дивно, що депутати навіть не стали слухати моїх доводів, просто встали та вийшли. Це стало для мене черговим переломним моментом у житті, коли я сказав собі, що я сильний, що пройду і через це і рухатимуся далі, розвиватиму свій будівельний бізнес.

– З ким ще співпрацювала та співпрацює ваша фірма? Над якими проектами працюєте зараз?

– Приблизно з 2015 року ми співпрацюємо з Ренійською філією Адміністрації морських портів України, працюємо через систему Prozorro, постійно беручи участь у тендерах. Наприклад, минулого року ми робили ремонт будівлі для охорони на першому районі, а 2017 року ремонтували адміністративну будівлю. Ну і по дрібниці: десь міняли вікна, жолоби, десь робили дах. Позаторік було замовлення від митниці, ми будували їм модульні каркасні будівлі, де знаходяться наші і молдавські прикордонники. Тим самим було реалізовано так званий принцип єдиного вікна, що спрощує перетин державного кордону. Вже більше року працюємо на території порту з компанією «Укрчем», беремо участь у будівництві заводу. Для нас це дуже серйозний об’єкт та досить цікавий. Для себе ми черпаємо дуже багато нового в плані досвіду, та й намагаємося не вдарити обличчям у бруд. Не скажу, що обходиться без помилок, але якщо ми їх припускаємо, то відразу переробляємо . Природно, власним коштом. Компанія серйозна, помилок ніхто не прощатиме, та й платить хороші гроші. На даний момент ми в порту робимо ще дві будівлі, це капремонт. У планах на цей рік також ще два великі ангари та будівництво нових приміщень.

— Зважаючи на все, «ПРИМА-БУД» має досить широку спеціалізацію, ви не обмежуєтеся лише ремонтами…

— Ми маємо ліцензію на абсолютно всі види будівельних робіт, згідно з класом відповідальності СС3. До цього класу, зокрема, належать об’єкти нафтопереробної, металургійної, хімічної та інших галузей промисловості, обладнані пожежо- та вибухонебезпечними ємностями, сховищами рідкого палива тощо. Ми будуємо як приватні будинки, так і різні об’єкти на підприємствах, про що я вже сказав. А з ремонтних робіт ми вже виросли, я намагаюся їх практично не брати. Коли ми тільки починали, я брався за кожен дрібний об’єкт, але такі об’єкти зазвичай забирають дуже багато часу на переїзд, встановлення лісів та налагодження робочого циклу. А коли заїжджаєш на велике підприємство, де тобі замовили об’єкт під ключ, і працюєш там цілий рік, то не потрібно часто кудись переїжджати з усім своїм обладнанням. Звичайно, до мене приходять люди в офіс і замовляють якісь дрібні роботи, але я їх зазвичай переадресовую нашим будівельним бригадам. Просто дзвоню хлопцям і питаю, хто зараз вільний.

– Чи співпрацюєте з іншими будівельними компаніями?

— Партнерів із бізнесу у нас немає, але буває, що беремо субпідрядні роботи. Наприклад, вже згаданий вище тендер на будівництво модульних каркасних будівель для митниці у пункті пропуску Рені-Джурджулешти насправді виграла черкаська компанія, але вони надіслали сюди лише виконроба, уклали зі мною договір і всі роботи виконала моя фірма. Здебільшого ж, якщо тендер виграємо ми, то самі й працюємо, без будь-якої допомоги.

– Який у вас колектив? Які якості найбільше цінуєте у своїх співробітниках?

— У компанії зараз працює 25 осіб. Зізнатись, питання, пов’язані з кадрами, дуже складні. Вони постійно відбуваються, скажімо так, природний відбір. Мої працівники знають, що якщо вони без причини не вийшли на роботу, будуть оштрафовані. Нещодавно взяв на роботу ще одного виконроба, тим самим розвантаживши себе. Раніше я взагалі багато функцій на себе брав, зараз став трохи вільнішим. А якості, які я ціную у своїх співробітниках, залежать від того, яку посаду обіймає людина. Якщо це виконроб, то, крім відповідальності та порядності, він має бути ще грамотним. Якщо це бригадир, ланковий, це відповідальність і порядність. Тому що ланковий відповідає безпосередньо за свою ланку, щоб усі були на роботі, матеріал вчасно завозився і не було простою. А від різноробочих, перш за все, потрібна, як мінімум, просто порядність, щоб вони відповідально ставилися до роботи. Якщо когось доводиться звільняти, то намагаюся працівника розрахувати, щоб людина не мала до мене претензій і не ходила потім по всьому місту і не розповідала, яка я погана. Це репутаційні моменти, до яких я ставлюся відповідально.

— Незважаючи на будівельний бум, напевно, є проблеми, з якими вам доводиться стикатися. Які б ви виділили насамперед?

— Проблемою найчастіше стає те, що ми працюємо прозоро та сплачуємо всі податки. Звучить парадоксально, але це так. З цієї причини ми іноді втрачаємо клієнтів, яким простіше (і дешевше!) звернутися до послуг якоїсь бригади шабашників, ніж до нас, тому що у вартість робіт ми змушені включати суму, яка йде на податки, а це 40% загального бюджету підприємства. Дуже сподіваюся, що колись ринок праці в нашій країні, у тому числі й у будівельній сфері, буде виведений із тіні, всі розрахунки будуть йти безготівково і, звичайно, зменшиться податковий тягар.

— Олександре, якою вам бачиться роль будівельників у відновленні країни?

— Після війни будівельники будуть, якщо можна сказати, на першій лінії фронту. Я думаю, що цей фронт робіт буде таким масштабним, що вітчизняних фахівців виявиться недостатньо, тому не виключено, що залучать також іноземні компанії. Тому що, якщо покладатися тільки на свої сили, то це розтягнеться надовго. Але першими, хто займе свою нішу в майбутньому відновленні країни, будуть, звичайно, вітчизняні компанії. Хотілося б сподіватися, що держава допоможе нам закупити спецтехніку для будівельних робіт. А її знадобиться дуже багато і якщо своїх коштів у будівельних підприємств не вистачатиме, то держава має піти назустріч. Наприклад, продавати її в лізинг із низьким відсотком. Або як варіант допоможе нам доступними кредитами.

– Ви з нуля створили власний бізнес, зіткнулися на цьому шляху із різними труднощами. Що вам допомагає йти вперед і не втрачати оптимізму?

– Насамперед, віра у свої сили, участь сім’ї та підтримка близьких. І, звісно, негативний досвід. Адже він насамперед досвід без нього ніяк. Головне, не опускати руки та рухатися далі.