За час війни художниця з Одеси Євгенія Колісник продала понад 20 своїх картин. Вторговані кошти вона віддала на потреби ЗСУ. Раніше жінка разом з іншими митцями з фонду «Мистецтво і дихання» збирала гроші під час пандемії коронавірусу. З перших днів війни фонд спрямував свої зусилля на допомогу армії. Про це повідомила кореспондентка Суспільного, яка поспілкувалася з авторкою робіт.

У власній квартирі Євгенія Колісник облаштувала студію-майстерню. Там вона приймає учнів, там же і малює. Гуаш, акварель, чи масло, використовує в залежності від настрою. Не дивлячись на різні матеріали, картини об’єднує одне: кошти від продажу художниця направляє на ЗСУ.

«Зараз я працюю над роботою, яка стає вже четвертою в циклі «Магія трав». Що мається на увазі? Концепція цієї серії в тому, щоб ознайомити читача у своїй авторській манері зі значенням багатьох трав, що ростуть на території України», – сказала художниця.

Картина, над якою почала роботу Євгенія, присвячена сон-траві. Тут зображені силуети двох людей – це знахарка та молода дівчина. Остання соком сон-трави змащуватиме спис, аби той був потужнішим захистом від ворогів. Для цієї роботи художниця використовує акварель.

«Акварель – це мій улюблений матеріал, це релігія для мене. Я поклоняюсь і працюю цим матеріалом все своє життя. Але завжди сідаю, як вперше, бо ніколи не знаєш як вона себе буде поводити. Не ти малюєш аквареллю, а акварель малює з тобою», – ділиться авторка.

Аркуш паперу жінка збризкала водою, аби фарба плавно розтікалась. Потім додає гуаш кольору берлінської лазурі. Нею зображає дуб, аби виділити його холодним тоном на фоні заходу сонця. Наразі картина лише на початковому етапі. Коли вона буде готова, її так само виставлять на продаж.

«Я була в домі своїх батьків в перші дні війни в Кривому Розі, і десь третій чи четвертий день я розумію, що хочу висловитись, хочу щось намалювати, а немає чим. Я нічого з собою не взяла. У мене завдяки друзям з’явився якийсь папір, якісь олівці кольорові», – згадує жінка.

За час війни художниця продала близько 20 картин.

«Для мене особисто це єдиний шлях, яким я можу висловити емоції, єдиний шлях, який допомагає мені існувати. Все, що тут: від цих стін, до моря, яке неподалік, від центру міста, все надихає мене на те, що я маю працювати. І я вірю в енергію, в енергію кожної роботи, яка спрямована на перемогу», – ділиться Євгенія Колісник.