Бессарабський медіа-холдинг вже повідомляв про те, що наша гостя и друг Бессарабії, науковець, відома блогерка, громадська діячка Оксана Левкова на протязі останніх декількох місяців популяризує південну частину Одеської області.

Поступово від слів опису нашого краю на сторінці соціальної мережі Facebook справа перейшла до реальних візитів наших співгромадян з різних куточків України, й з поза кордону.

Перша група гостей разом з пані Оксаною вже закінчила свою мандрівку. Ольга Дербенцева з Київа, Андрій Мельник з Івано-Франківщини, який вже 14 років працює в Нью-Йорку, та кримчанка Ольга Черепенко з сином Кирилом, які нині проживають у Київі, після декількаденної поїздки зустрілись с журналістом в нашій редакції, аби виказати своє враження від знайомства з південною Бессарабією. Кожен з них окрім загального захоплення краєвидами регіону виказав свою думку стосовно саме тих речей, які заважають йому бути привабливішим.

Андрій Мельник:

– Бессарабія, як на мене, є краєм з неймовірним туристичним потенціалом. Починаючи з еко- та етно- і продовжуючи оздоровчим та гастротуризмом. При всій етнічній та ландшафтній багатобарвності краю, було б гріхом ховати всі скарби своєї автентики від решти світу. Єдиною і найбільшою перешкодою, що одразу впадає у вічі, є відсутність адекватної туристичної інфраструктури: доріг, готелів, хостелів, кемпінгів, аеропортів… Якщо усунути ці первинні завади і розробити правильну промоційну стратегію краю, то Бессарабія обов'язково розквіте прекрасною степовою квіткою на мапі українського й міжнародного туризму.

Щодо мовної політики регіону можу сказати так: українську мову тут розуміють, але не вважають за потрібним нею спілкуватися. Жодної упередженості стосовно мене чи моїх колег за українську мову чи позицію не помічав. Ще, народ (незалежно від національності) намагається уникати політичних дискусій. Місцеве населення у своїй більшості – політично інертне.

Я зустрічався із патріотично налаштованими людьми з чітко окресленою громадянською позицією, але вони в меншості. І розповідали, що їх відверта проукраїнськість спричинила немало проблем із оточенням, але до крайнощів не доходило. М'яка поступальна, але системна просвітницька робота була б, на мою думку, прекрасним інструментом для змін настроїв суспільства в царині національної самоідентифікації.

Чи буду я запрошувати друзів приїздити сюди з інших країн? Звісно, особливо екстремалів та тих, хто не має дітей. А туристам, які подорожують з дітками, зручно їхати хіба на море та у Вилково.

Ольга Дербенцева:

Неймовірна краса природи, чисте повітря, завдяки якому починаєш дихати повними грудьми… А який у цьому краї численний тваринний і пташиний світ. Я у захваті від цієї подорожі! Та все ж думаю, що таки варто перерахувати деякі недоробки, на які повинна звернути увагу саме місцева влада.

Ваш регіон має надпотужний потенціал для розвитку одразу декількох напрямів туризму. Можливість для цього існує, потрібно лише бажання. Мені, наприклад, здалось незручною відсутність дороговказів, мала кількість банкоматів і терміналів навіть в містах. Впадає у око той факт, що вивіски магазинів, аптек та інших закладів у 99 відсотках зроблені російською мовою. Розумієте, турист з закордону, готуючись до поїздки в нашу країну, буде вчити саме українську мову. Хочу наголосити – саме українську! Зараз світова тенденція така, що Україну у тій же Європі вже сприймають саме як самодостатню державу, а не територіальну частину колишнього СРСР. Це важливо.

Далі – великі відстані і бездоріжжя: від цікавинки до цікавинки – треба пересуватись іноді далеко. Якщо ти приїхав без машини, то побачити навіть мінімум за недовгий час доволі непросто. Багато людей в селах, під час знайомства запрошували нас на різноманітні фестивалі. Але на наші запитання: «А де можна буде зупинитись і переночувати?» відповідали: «Розберемо по хатах», хоча видно, що вони цього (в розумінні зеленого туризму) не практикують. Та на жаль, й такий варіант не кожному підходить, особливо як їдеш з компанією…

Але знову ж таки – найбільш засмучує відсутність усвідомлення місцевого населення того факту, що туристи принесуть розквіт цілому регіону. Про вас важко щось дізнатись – На всеукраїнському рівні майже нема реклами місцевих туристичних об’єктів. Якби не програма туру, який склала Оксана, ми б і не знали, що в Бессарабії є так багато цікавого та незвичного, а ще – унікального.

Ще одна проблема, гальмуюча туризм – це відсутність хостелів, місць для кемпінгів, тих же туалетів в громадських місцях. Неприємно запам’ятовуються і маршрутки, що курсують між малими містами та селами, й «тюремна» російськомовна лірика музикального супроводження поїздки, до якої вже, мабуть, всі звикли.

Стосовно самого міста Ізмаїл: охайне, культурне, освітлене. Центральна частина взагалі може слугувати прикладом для багатьох інших районних центрів. А неквапливість життєвого руху слугує таким собі бальзамом на душу столичного мешканця.

Ольга Черепенко:

Так як я сама родом з Криму, то краєвиди південної Бессарабії мені особливо приємні, адже вони нагадують мені мою батьківщину. Щодо подорожування з дитиною, або одразу з декількома, то моя думка така: багато чого саме для неповнолітніх туристів ще не враховано в плані комфорту та сервісу. Наприклад, на базах відпочинку деінде не передбачено дитячого меню. Так, концепція, подача тієї ж їжі – досить цікава. Але дитина не з’їсть порцію дорослого, то чому ж я маю її брати і оплачувати? Це не продумано. А ціни за місце (наголошую, не за кімнату, а за ліжко)?… Я вважаю, вони завищені.

Не всюди є дитячі басейни, добре, що хоч дитячі майданчики є. Немає атракціонів. Тобто, вийти з дитиною ввечері загалом нікуди. З однією дитиною ще якось можна знайти вихід, а от сім’ям, наприклад, з трьома – однозначно, ні.

А ще зазначу такий нюанс. Відвідуючи бринзарню, ми на свій подив зустріли там українського ноумена Антона Мухарського! Такі відомі люди приїжджають сюди на відпочинок – знову ж таки, це говорить про те, що ваш край дійсно вартий, аби подолати немалу відстань и познайомитись з усіма красотами.

Кирил Черепенко:

А мені найбільше сподобались пелікани. Їх так багато було! І віслючок там був. Море гарне, і Дунай. Дуже смачна їжа була.

А ось що розказала сама пані Оксана:

– Висновок, зроблений моїми друзями після відвідин Бессарабії, такий: позитивні моменти пов’язані з унікальними рисами краю, характерними суто для нього, а негативні  – такі, як скрізь в Україні.

Південь Одещини неймовірний у сенсі своєї багатоформатності та багатонаціональності. Уявіть собі калейдоскоп вражень стосовно єриків у Вилковому, вялених ковбасок у болградських «Балканських Ястіях», інтер’єру дегустаційної зали на виноробні «Колоніст» у Криничному Болградського району, Діорами в Ізмаїлі та моря у селі Приморське на Кілійщині. Наявність різних етносів вносить свій колорит. Представники кожної національності завзято культивують саме свою автентику, й це є дуже цікавим.

Щодо незручностей – відсутність банківських терміналів, нормальних доріг, хостелів та готелів за прийнятну ціну у малих населених пунктах відлякує гостей абсолютно у всіх регіонах України однаково. І усвідомлення місцевими мешканцями важливості розвитку туризму не прийшло до багатьох.

Тому дуже приємно, що все-таки на Бессарабії є люди, які не лише вболівають за її привабливість, а й активно борються за розвиток її інфраструктури на всеукраїнському рівні: Алла Плачкова, співвласниця виноробні «Колоніст»; Віталій Брунченко, ініціатор десятків рекреаційних стартапів із міста Вилкове, Анна Старжевська з села Кубей Болградського району та інші патріоти свого краю. На найбільшу увагу в цьому контексті, звичайно, заслуговує внесок Віктора Куртєва, впливового бізнесмена, стратега та мецената Бессарабії, який активно підтримує та реалізує проекти щодо збереження культурної спадщини краю, про що я говорила публічно вже неодноразово.